Глава 7 Пан Чарнецький передчуває уявний тріумф

Змилені коні просили перепочинку, та його все не було і навряд чи буде… Богун до крові роздер блискучу вихолену шкіру свого гнідого важкою нагайкою, а з його боків під залізними стременами цабеніла гаряча густа молода кров…

Богун дуже любив свого гнідого, та зараз він не замислюючись гнав би його до самої смерті і його, і своєї, і всіх тих клятих виродків, що спромоглися вчинили ту кляту бійню… І просто для того, щоб дістатись його, Богуна…

Йому здавалось, що це все вже, що він бачить клятий сон наяву, річної давнини, якесь дежавю – тоді після звістки про загибель  Данила Нечая, що був для нього і батьком, що замінив справжнього, що рано помер, і старшим товаришем, і наставником, що навчив його всього в цьому клятому житті - тоді він так само, зі своєю героїчною сотнею переслідував клятого Калиновського на пару з триклятим Чарнецьким, та вони спромоглися вислизнути від нього…  Та не цього разу! Цього разу він голими руками вирве їхні гнилі нутрощі та згодує їх клятим голодним собакам… А якщо щось після них залишиться(в чому, власне кажучи, Богун дуже сумнівався), то те він спалить, попіл зарядить у гармати, та вистрілить їх у бік Польщі, у той бік, звідки ті кляті недолюдки вилізли!

  І даремно Глух, що марно на всі сили намагався триматись поруч, намагався перейняти Богуна, благав не робити нічого зопалу, бо попереду, скоріше за все приготована пастка…

Це щоб славетний лицар Богун потрапив, як колись Нечай прямісінько до лап тих виродків, на радість клятим ляхам, та усім тим клятим жидам, що за правлінням тієї клятої шляхти так сильно побиваються, бо ба, зараз їх обклали податками, надвеликими(чому саме зараз ця тема так непокоїла Глуха, він і сам сказати достеменно не зміг)

  - Богуне, серцем чую, не пішли вони до Бару, чекають вони нас за отим узліссям, а не тікають чимдуж до фортеці, а зачаїлись і влуплять по нас з усього, що в них тільки є, лише тільки ми видеремось на оцього пагорба, бо його об`їхати не можна, бо внизу ліс і болото, та будемо для них на видноті, всі наші горді три сотні!(Всі інші козаки обох полків, уманського та кальницького ще мали тільки зібратися та чимдуж наздоганяти слідом, та все це буде ще дуже і дуже нескоро – лише три сотні козаків – лицарів, з числа супроводу Глуха та, звісно, вірної Богунової сотні)

  - І всі вони ляжуть тут навіки, на цьому клятому пагорбі, разом з тобою і мною… зупинися, Богуне! – Востаннє спробував врозумити Богуна Глух – та все було марно, в того наче вселився біс – та він бачив перед собою геть посіченого шаблями та нашпигованого з десятком куль батька Нечая, що закликав до помсти – і лише сильніше періщив та гнав оскаженілого від болю коня назустріч своїй смерті…

Більшість інших козаків з тих трьох сотень робили те саме – бо за дивним збігом обставин Шаргородська сотня, майже вся у повному складі, разом із сотником була під час різанини у їхньому містечку у Кальнику, готуючись до виправи(це саме тому Чарнецькому вдалося так легко захопити місто)

Тож шаргородці, що втратили всіх рідних та близьких, та й інші з ними, відчуваючи їхній біль та прагнучи помсти, ладні були померти, та тільки забрати з собою на той світ якомога більше клятих недолюдків…

Треба сказати, що передчуття не підвело Глуха, це місце і справді було пасткою. Уздовж усього узлісся та вздовж усієї невеликої ділянки дороги на Бар були рясно натикані гармати, а для стрільців з пістолів були обладнані зручні місця, щоб увесь пагорб та його околиці добре прострілювалися, та були як на долоні…

Та все ж в дечому Чарнецький та його сподвижники дещо прорахувалися – бо те, що мало поховати Богуна – навіженість та несамовитість, на які розраховував Чарнецький у своєму підступному плані, якраз його і врятували…

Бо навіть у найстрашнішому сні пан Чарнецький не міг собі уявити, що сто верст, що відділяли Кальник від передмістя Бару, зворохоблений Богун разом з товаришами подолає менш ніж за півтори години…

І це стало величезною помилкою пана Чарнецького, що в усьому іншому – зробив все вірно – зібрав тисячу найкращих воїнів зі шляхти, та німецьких найманців – рейтарів, дисциплінованих та зразкових воїнів, ще п`ять сотень озброєної челяді були до його послуг, позиції були добре обладнані, та це не врятувало його військо від цілковитого та повного розгрому…

Ніхто не чекав Богуна раніше, ніж добряче після полудня – гармати були не заряджені, а серед шляхти панувало піднесення та майже ейфорія, викликана передчуттям легкої, та все ж славетної перемоги над схизматами, та особливо покаранням чи не найбільшого здрайці та бунтівника  - клятого ненависного Богуна, якого донедавна вони так сильно боялися, та тепер він практично труп, бо йому ніколи не вислизнути з цієї пастки, а він сам чимдуж біжить туди, ледь не звернувши голови!

Зібравшись у невеликі юрби, шляхта з насолодою пригощалась та смакувала добре вино з родових погребів пана Чарнецького, що було заготовлене саме для цієї нагоди…

І навіть гармаші та стрільці зі звичайно добре організованих німецьких рейтарів розбрелися по всьому табору, та насолоджувались таким добрим перепочинком після денної виправи, лежачи на густій соковитій траві, підставляючи свої змарнілі обличчя гарному та теплому весняному сонечку…

Навіть сам пан Чарнецький піддався загальному настрою, вирішивши, що справедлива помста може трохи зачекати, а тим часом він наказав звести своїй челяді шатро, де він має добре розважитись з юною, 16-річною полонянкою, що була чи не єдиною вцілілою, бо взятою паном Чарнецьким як трофей з геть спаленого та знищеного дощенту схизматського Шаргорода…