Глава 6 Застілля, що було перерване звісткою про трагедію

Хоча була лише десята ранку, та обидва козацькі полковники були вже добряче напідпитку. За широким столом навпроти славетного кальницького полковника Івана Богуна сидів не менш відомий Йосип Глух, полковник уманський. Він раз по разу прикладався до своєї чарки, а ще раз по разу кидав на Богуна наче недбалий, а насправді хитрий та уважний погляд своїх косих татарських очей, які з кожною випитою чаркою ставали все більш косими, та не втрачали пильності, а насправді прискіпливо вивчали реакцію Богуна на кожне сказане ним самим слово.

Та насправді реакція завжди була одна й та сама, і що сам Глух видивлявся так пильно було не зовсім зрозуміло…

Після кожної випитої чарки очі Глуха ставали все більш «татарськими» - ще більш косими та ще більше примружувалися, коли молодший та більш гарячий Богун в чергове вибухав голосною та бурхливою лайкою, чуючи від Глуха, що перед цим у відсутності Богуна заступав його(Богун саме був на перемовинах з ханом)як той перераховував нові безчинства шляхти, які вона творила, повертаючись до своїх подільських маєтків, згідно умов «триклятого Білоцерківського договору». Після останнього епізоду, що його Глух описав, як чистої води наругу над вільними козаками – шляхтич примусив козаків з Богунової сотні особистої охорони працювати у полі, наче якихось ницих хлопів-кріпаків, а одного було забито канчуками до смерті за відмову – це було вже дуже занадто… Почувши це, Богун скочив на ноги, а його важенний дебелий кулак луснув по столі і той жалібно заскрипів, наче був зроблений з крихкої тополі, а не з міцного тесаного дуба…

  - Допоки клятий Хміль збиткуватиметься з нас, віддаючи нас на поталу триклятої шляхти! – Глух навіть протверезів – подібні слова, почуті кимсь зі споглядачів Лавріна Капусти, кажуть коштували славетному, та до того непереможному Максимові Кривоносові життя… (Це при тому, що той мав таку саму, чи не більшу армію ніж Хміль, а перемог мав чи не більше, ніж той таки Хміль)

Глух злякано обвів світлицю очима, та навіть визирнув у двір у вікно – нікого, він навіть зітхнув із полегшенням – тільки кури купаються у пилюці, вочевидь чекаючи на дощ, тільки півень розправляє та б`є крилами і голосно кукуріка…

  - Ти, Іване, давай тихіше трохи… - зіщуливши обличчя, вкрадливим голосом Йосип спробував трохи заспокоїти Богуна, та той тільки більше роздухарився - …та мені по цимбалах той Хміль, разом з усім його лядським кодлом, я їх усіх… - і тут двері світлиці різко та широко прочинилися і всередину майже ввалився засапаний та забрьоханий у дорожній пилюці гонець, що заледве зміг вичавити з себе два слова - …Чарнецький… Чарнецький… - та тут він віднайшов дихання та випалив - …Чарнецький захопив Шаргород, спалив його дощенту та вирізав геть усіх, великих і малих! – Очі посланця ледь не вилазили з орбіт від надмірної напруги, він загнав змиленого коня, поки на всі сили мчав сюди.

Від почутого широке татарське обличчя Глуха перекосило – лише одного разу ляхи вдалися до подібного, вирізавши всіх жителів селища Ворошилівки, коли їм треба було дістатися «лютого схизмата» брацлавського полковника Данила Нечая, щоб нікому було його попередити про небезпеку…

А оце був явний виклик, вочевидь можлива пастка для Богуна, та й Шаргород, все ж, чимале містечко… - навіть Глухові, що побачив усього, подумалося з жахом - Зараз же підписаний мир… як таке взагалі може бути? Може посланець щось з похмілля попутав? – З`явилась сполохана думка.

  - Ти тверезий? Ти точно нічого не сплутав? – Глух суворо витріщився на посланця.

  - Я тверезий немов скельце… - була відповідь - …але краще би я був п`яний! – посланець відвів свої зболені очі.

Глух перевів зляканий погляд на Богуна – йому на мить здалося, що той втратив дар мови від почутого – таким ошелешеним був вираз його обличчя, потім Богун скочив – Глуху тоді здалося, що якби широкоплечому та міцному розлюченому Богунові зараз би трапився лях, то він зараз розірвав би його просто голими руками.

  - Я вб`ю того виродка! – Заволав Богун – Я задушу його… я спущу з нього живого шкіру… я вб`ю його голими руками! – Глух ще ніколи не бачив Богуна таким – той заходився жбурляти стільці, ламати меблі, жбурляти та трощити посуд…

  - Іване годі, припини! – Глух обхопив та різко струснув Богуна за плечі – Бережи сили… ми ще маємо наздогнати та покарати того негідника!