9

Ґрейс уже не рахувала днів — вони зливалися в низку тихих вечорів і пекучих ночей у холодному сні. Вдень вона була ідеальною гостею: слухняною, замисленою, з легкою тінню смутку в очах. Леді Ебоні це подобалося. Господиня дедалі частіше сідала поруч за вечерею, наливала вино, торкалася її руки холодними пальцями.

— Ти змінилася, Ґрейс, — мовила вона м’яко, майже лагідно. — Очі палають. Щось тривожить тебе?

Ґрейс опускала погляд, удаючи ніяковість.
— Просто… думаю про ціну. Про те, що ви сказали. Про чудовисько в північному крилі.

Леді Ебоні всміхалася — повільно, як кішка, що знає: миша вже в лапах.

— Ах, це. Я ж попереджала не ходити туди. Але… якщо цікавість сильніша за страх… — Вона зробила паузу, ніби розмірковуючи. — Можливо, так і треба. У старих казках чудовисько завжди чекає на любов. Справжню, безстрашну. Якщо хтось покохає його навіть таким — звіром, зламаним, страшним, — прокляття спаде. Воно знову стане людиною. А ти… ти підеш вільною. Без жодної іншої плати.

Ґрейс підвела очі, зображаючи сумнів.
— А якщо не покохаю? Якщо злякаюся?

— Тоді залишишся тут. Зі мною. Назавжди. — Леді Ебоні знизала плечима, ніби це була дрібниця. — Але я бачу в тобі силу. Ти втекла від Стоунголда. Ти не боїшся темряви. Ти — сильна. Можливо, саме ти та, хто потрібен.

Щовечора вона підштовхувала трохи сильніше.

Одного разу після вечері повела Ґрейс до замкнених дверей північного крила. Відчинила їх лише на щілину — з темряви долинув важкий подих, брязкіт ланцюгів, низьке гарчання. Запах мокрої шерсті й крові.

— Слухай, — прошепотіла Леді Ебоні. — Воно відчуває тебе. Вже давно. Кличе вночі, правда?

Грейс здригнулася — не вдавано. Господиня знала про сни? Чи просто вгадувала?

— Не бійся. Заглянь глибше. Поговори з ним. Якщо серце здригнеться — усе зміниться.

Вона зачинила двері, але залишила ключ у руці Грейс. Маленький, срібний, із чорним каменем. «Про всяк випадок, якщо наважишся».

— Колись він був таким вродливим юнаком, — додала вона й повела дівчину до свого кабінету, де показала портрет Алекса.

Грейс узяла ключ. Пальці тремтіли.

Уночі — в справжньому сні — вона розповіла Алексові все.

— Вона штовхає мене до тебе. До «чудовиська». Хоче, щоб я покохала. Щоб емоції спалахнули.

Алекс стиснув її руку крізь ґрати. Його обличчя було блідим, та очі палали.

— Це її задум. Коли любов сягне вершини — коли ти зізнаєшся, поцілуєш, заплачеш від жалю — вона прийде. І вб’є тебе. Але… якщо ти готова… використай це проти неї.

Грейс кивнула. Любов уже жила в ній — справжня, пекуча. Вона більше не сумнівалася. Ані в ньому, ані в собі.

— Я готова. Хай думає, що я йду в її пастку.

Наступні ночі вони планували.

Грейс спускалася до Алекса, приносила кинджал, який удень ховала під подушкою. Вони шепотілися про ритуал: її кров на павутині в ту мить, коли Леді Ебоні відчинить двері його темниці. Коли почуття сягнуть піка. Коли Господиня буде певна своєї перемоги.

А вдень Леді Ебоні бачила лише те, що хотіла бачити: Грейс дедалі частіше дивилася в бік північного крила, ніяковіла, коли заходила мова про чудовисько, а одного разу навіть попросила:

— Можна… я спробую? Поговорити з ним? Наодинці?

Леді Ебоні всміхнулася ширше, ніж будь-коли.

— Звісно, дитино. Сьогодні ввечері. Я відчиню двері. І піду. Щоб не заважати почуттям.

Вона не знала, що Грейс уже кохає. По-справжньому. І що ця любов — не пожива для павучихи, а зброя.

Грейс сиділа на краю ліжка, стискаючи в руках кинджал. Лезо відбивало полум’я каміна — червоне, живе.

Вона дивилася на свої долоні. На тонкі лінії життя. Скоро одну з них буде розрізано. Скоро вона проллє кров заради людини, яку бачила лише уві снах.

«А якщо він і справді монстр?» — шепотів внутрішній голос, той самий, що завжди рятував її від Стоунголда. — «Якщо ти загинеш тут, а він залишиться жити — вродливий, молодий, вільний?»

Вона заплющила очі. Згадала його погляд — не звіриний. Звичайні людські очі, сповнені такої туги, що від неї хотілося вити.

«Я не хочу, щоб мене рятували, — подумала вона раптом, ясно й моторошно. — Я хочу бути тією, хто рятує. Хоч раз у житті».

Вона піднесла кинджал до вуст і поцілувала холодне лезо. Як присягу.