4

Леді Ебоні вела її широкими сходами вгору, тримаючи в руці підсвічник із трьома свічками — їхнє полум’я горіло рівно й не коптіло. Кроки жінки були майже беззвучні в нічній тиші замку, сукня не шелестіла, та Ґрейс постійно відчувала її присутність — як легкий тиск повітря на шкірі.

Коридор другого поверху був довгий, із високими вікнами, за якими клубочився туман і металися сніжинки. На стінах між вікнами висіли портрети. Чоловіки й жінки в убраннях різних століть з полотен дивилися на Ґрейс. Деякі обличчя стер час, інші ж здавалися надто живими, і цей контраст у майстерності різав око.

— Твоя кімната у східному крилі, — тихо сказала Леді Ебоні. — Там спокійно й тепло. Там ти будеш у безпеці.

Вона зупинилася перед важкими дверима з темного дерева. Ручка була у формі воронячої голови.

— Західне й південне крила — для гостей і слуг. Ти можеш ходити туди, коли забажаєш. Бібліотека, зимовий сад, кухні — усе відкрите для тебе.

Ґрейс кивнула, але запитання вже просилося на язик.

— А північне?

Леді Ебоні повернулася до неї. Усмішка зникла.

— Північне крило зачинене.

Вона поклала холодну долоню на двері кімнати Ґрейс і штовхнула їх.

Усередині було тепло, пахло лавандою та випрасуваними простирадлами. Велике ліжко з балдахіном, камін, у якому вже потріскував вогонь. Ванна стояла за ширмою — було видно, як над водою здіймається пара. На ліжку лежав чистий одяг: нічна сорочка, теплий халат.

— Спи, — мовила Леді Ебоні. — Ранок уже близько.

Двері за нею зачинилися беззвучно.

Ґрейс роздяглася, залишивши промоклий одяг біля каміна. Вода у ванні була гаряча саме настільки, щоб не пекти. Вона занурилася в неї з тихим стогоном — м’язи нарешті розслабилися. Повіки важчали, та дівчина старанно розтерла шкіру й не дозволила собі заснути.

Коли ж вона вийшла й лягла в тепле ліжко, сон прийшов миттєво — важкий, без сновидінь… спершу.

А потім її знову огорнув холод.

Ґрейс розплющила очі в темряві.

Вона все ще лежала в тому самому ліжку, але тепер простирадла були крижані й огидно вологі від плісняви. Балдахін над головою прогнив, тканина звисала клаптями. Камін був мертвий — усередині лежала лише купка сірого, злежалого попелу. Вітражне скло у вікні було розбите, крізь нього задував крижаний вітер, приносячи снігову пилюку.

Дівчина сіла. Кімната була тією самою — і водночас зовсім іншою. Стіни облущилися, шпалери висіли лахміттям, оголюючи нерівні мури й чорний камінь кладки. Меблі вкрив товстий шар пилу. Ванна стояла порожня, з іржавими патьоками.

Ґрейс підвелася. Ноги були босі, але підлога не холодила — вона взагалі не відчувала холоду так, як мала б. Наче тіло лишилося десь там, у теплому ліжку, а тут блукав лише її дух.

Вона вийшла в коридор.

Той самий коридор — але тепер без килимів, без портретів, без пишних портьєр. Лише порожні рами й тіні. Місячне світло падало крізь розбиті вікна, малюючи на підлозі візерунки з інею. Звідкись долинав звук крапель води. Він, мов годинник, повільно й ритмічно відлічував секунди.

Ґрейс рушила вперед, не знаючи навіщо. Ноги самі несли її.

Унизу, в холі, було темно. Та вона бачила — так само чітко, як у повному світлі. Стіл у їдальні був порожній, скатертина згнила, посуд укрився павутиною. Камін холодний, гобелени звисали клаптями.

І тиша. Абсолютна. Навіть її кроків не було чути.

Вона минула сходи, що вели на північ.

Двері до північного крила були там — масивні, чорні, з важким засувом, укритим іржею. Та замка не було. Лише глибокі подряпини на дереві — довгі, паралельні, наче від величезних кігтів.

За дверима щось ворухнулося.

Не звук — відчуття. Важке дихання. Повільне. Глибоке. Ніби хтось дуже великий спав там віками й тепер прокидався.

Ґрейс завмерла.

— Не ходи туди.

Вона різко обернулася.

В кінці коридору стояла постать — розмита, напівпрозора. І вітер знову доніс застереження:

— Не ходи туди.

Постать зробила крок ближче — й раптом зникла.

Ґрейс відчула, як її тягне назад — у тепло, в ліжко, у світ із гарячою ванною й чистою білизною.

Вона не опиралася.

Коли вона розплющила очі знову, в кімнаті був ранок. Бліде сонячне світло пробивалося крізь фіранки. Камін горів. На столику чекав сніданок: теплий хліб, масло, мед, чай.

А на дверях, із внутрішнього боку, висів маленький срібний ключ на чорній стрічці.

І записка, написана витонченим почерком:

«Коли будеш готова дізнатися ціну — приходь до бібліотеки. Але пам’ятай: північне крило зачинене.»