Розділ 17. Коли львівські голубчики з варениками по-київськи зустрілися

Богдан зробив глибокий вдих:
— Я піду вниз.
Аня схопила його за рукав:
— Ти НЕ можеш спуститися! Подивись на себе! Ти синьо-білий!
— Я був завалений вашим батьком…
— САМЕ ТОМУ! Вони подумають, що я тебе била! А вони хотіли прикінчити!
— Тоді я скажу правду…
— Яку?
— Вареникову.
Тато насупився.
— А що? Я його трішки… підправив.
— ТАТУ!!! Ви таке і Бібикам скажете?
«Мамааааа»—  продовжував сердито виспівувувати телефон.
— Аню… — Богдан торкнувся її плеча, — …мені треба спуститися до мамусічки!
Аня втягнула повітря:
— Богдане Веніяміновичу…
— Так?
— ЧИ МИ ЗМОЖЕМО ВИЖИТИ???
Він м’яко усміхнувся:
— Логічно, що ймовірно.
Бібик  вийшов у коридор і побіг сходами вниз. За ним скочила мама-Крихточка. Тато - Крихточка поважно йшов позаду, наче охоронець. Аня залишилася у паніці в порожній квартирі.
— Мій маленький Бібусичку! — на дев’ять поверхів пролунав голос, солодший за медові пряники.
Сусіди виглянули з-за дверей, але почувши голос тата-Крихточки благополучно поховалися в свої квартири.
— Ой, синочку! —  лепетала мамусічка-Бібик. —  Який ти міцний! І мамусю переставив. І татуся! Справжній Самсон на мамусинічкиних голубчиках!
—  Якого звичайна крихточка може вареником завалити! — зареготав на ту мову Анічкін тато.
— Привіт, синку! —  сказав ласкаво тато-Бібик, побачивши рух за спиною Богдана. —  В тебе гості?
— Я в гостях! А ви так… несподівано! Навіть не попередили!
—  МАМУСІЧКА ПРИЇХАЛИ ПОДИВИТИСЯ, ЧИ ТИ НЕ ЗГОЛОДНІВ! — мама Бібик сверлила очима сина і крихтівську свиту.
— Богдане! — тато якось насторожився— О-о-о, БОЖЕ МІЙ, що з твоїм ПЛЕЧЕМ?! Мамуся важка?
— Ні, тату. Ви з мамусічкою завжди в межах норми. То я не врахував силу опору.
Мама здивавано глипала на сина, а тато-Бібик глянувши на тата-Крихточку серйозно запитав:
— Рівняння складне?
— З неочікуваними невідомими!
— Повернутися до початкового варіанту розв’язання можливо?
— Небезпечно.
— Ой! Це він що, женитися без мамусічки зібрався??? —  зрозуміла мамуся-Бібик про що мова у тата і сина Бібиків. —   І це що? Батько обраниці тебе образив, Бібунчику?
— Це… я впав, — пробурмотів він.
— Де, як, від чого, коли впав?! —  занервувала мамусічка.
— Перечепився через вареник! —  зареготав тато-Крихточка.
— На диван. —  відповів Бібик.
— А ЧОМУ плечем?!
— Не розрахував зустрічний вітер!
Мама скривила губи:
— Це твій професорський гумор?!
Богдан опустив очі:
— В основному… так.
І тоді мама побачила Аню, яка вилетіла рятувати Бібика, але не могла проштовхатися через батьків.
— А це… хто? — очі мамуні-Бібик загорілися, як прожектори.
— Це… — Богдан зібрав залишки сили і гідності, — … моя Аня.
— Аня?
— Так. Моя… сусідка.
— Дуже… близька сусідка? — примружилася мама.
Аня знітилася.
— Н-ні! Ми… ми просто…
— Впали разом на диван? — серйозно уточнив тато Богдана.
— Ні!!! — скрикнули Аня і Богдан хором.
І татові Ані, який стояв за спиною, раптом стало СМІШНО.
— Знаєте… — сказав він, складаючи руки за спиною, — …вони так кричать «ні», ніби там щось у них є.
Аня:
— ТАТУ!!!
Мама Ані:
— Ой, та вже видно, що є!
Мама Богдана поставила руки в боки:
— То ти мені скажи, Богданчику… Що там і де у Ані там є?
— Мамо, прошу…
— Якщо це дівчина, з якою ти ТАК живеш  — ЧОМУ Я ПРО НЕЇ НЕ ЗНАЮ???
Богдан закрив очі.
— Бо…
— Бо що? — наїжачилась мамуся-Бібик.
— Бо я…
— Так?
— …не знав…
— Ага! — мама підняла брову. — Ти не знав, що від ТАКОГО … внуки батькам на коліна?
Аня проковтнула повітря. Тато Ані зробив глибокий вдих. Жінки звузили очі. Богдан…поглянув на Аню і сказав:
— Знав.
ГЛУХА ТИША.
—  Між НАМИ нічого такого не сталося. Ні дітей. Ні внуків!  —  нарешті зміг говорити Бібик. —   Ми не зустрічаємося. Ми  — не пара. Ми ще не поговорили чи ми —  офіційні один одному. Ми не можемо поговорити, бо…між нами…
Тато Ані склав руки і врік:
—  Як то не пара? Він їв з нами вареники, а брати мою доньку заміж не хоче! —  влупив він правду Бібикам, наче щигля в лоба дав.
Мама Богдана засяяла, як лампочка на ярмарку:
— БОЖЕ МІЙ, ТИ МЕНІ НЕ КАЗАВ, ЩО ТИ ВАРЕНИКИ З НИМИ ЇВ!
— Я… був.
— А ТЕПЕР — НІ?!
— Не зовсім.
Мамусічка Бібик ляснула в долоні:
— ХОЧ НЕ ПОПУРСКАНІ?
— МАМО!!! 
Тато Богдана нарешті заговорив:
— Мама нервує, то звичне. Ну як між вами ще неясно, то може поговоримо спокійно?  Всі все вияснимо і розійдемося без образ.
— Тату… — Богдан почервонів, — я не хочу розходитися. Мені подобається Аня і я готовий за неї померти.
— О мій Бібусику! —  мамусічку на професорські руки зловив Богдан.
— Вона… важлива. -—  відповів він батькові, підтримуючи матір.
Аня вже встигла принести води для мами-Бібик.
Мамуся глянула на Аню.
Батьки синхронно перехрестились.
Тато Ані сказав:
— Ну… тепер ми всі знайомі. Ходімо доїдати вареники та й поговоримо про дітей.
На білі рученьки після батькового слова тепер ловили Анічку і Богданчика.