Розділ 6. Кухонний Армагеддон та контроль над ситуацією.

Богдан Веніямінович був допущений на кухню до Анічки лише після того, як змінив свої строгі наряди на спортивний костюм. Виявляється такий у Бібика був, але професора змалку готували бути світочем науки, тому йому приписували костюми іншого покрою.
Бібик був наче не у своїй тарілці: незвичний костюм та чужа кухня. Ступав професор акуратно, мов прийшов на місію у секретну лабораторію. Його погляд свідчив Анічці про те, що той настроївся розв'язувати складні харчові рівняння, але поняття не мав що робити з борошном, яйцями, цукром і міксером.

Аня накинула на себе фартух із зайчиками й скомандувала:

— Руки помити. 
— Логічн…
— Тільки не це!!!

Він мовчки пішов мити руки.
Анічка була впевнена, що з цим Бібик може справитися самостійно.
Коли професор прийшов, вона одразу ж наказала:

— Так, беремо борошно, — Аня подала пакет. — Обережно відк…

Вона не встигла закінчити.
Пакет у руках Богдана легенько хруснув і борошно здійнялося в повітрі так, ніби вони викликали духа стародавнього мельника.

Аня кашлянула. Богдан завмер. Його темне волосся стало припорошене, чорна табличка множення на сірій футболці побіліла.

— Я… — він повільно моргнув, —…переоцінив силу стиску.

— Ви переоцінили себе, Бібик, — сказала Аня, витираючи обличчя. — У вас талант перетворювати приміщення в темну ніч чи зимову казку.

— Це… комплімент?
— Це — факт.

Він усміхнувся, кліпнув і борошно на його віях блиснуло, як сніжинки.
Аня раптом подумала, що він — красивий. Вона кліпнула, відганяючи думку.

— Добре. Приберемо тут трохи. Я розберуся з борошном, а ви вбийте сюди  яйця. 

Аня тицьнула пальцем в сторону миски.
— Зрозумів. Розбити яйця?
— Так, але… акуратно…— попередила Аня, прибираючи сліди Бібикового стиснення.

Хрусь!

— АААА!  Бібик!!! — закричала Аня. — Ви ж не… ви ж не мали бити їх ОБ СТІЛ!!!

— Я використав оптимальну траєкторію. — дивився здивовано на яйця професор.
— Та ви створили омлет на столі!

Яєчний потік повільно стікав до краю. Богдан спостерігав, нахилившись, ніби то був експеримент «Повільність гравітації у побутових умовах».

— Висновок, — сказав він серйозно. — Стіл не підходить як робоча поверхня.
— Це не висновок! Це катастрофа, пане Бібик!
Аня схопила ганчірку і трохи сердито сказала чоловікові:
— Відійдіть!
Богдан подивився на Анічку, як ображена дитина. Бідоласі не дали описати експеримент.
Аню почала терзати думка, яку вона не змогла стримати у собі:
— Бібик! Вас що, мамуся не пускала на кухню.
Богдан Веніямінович аж охнув. Оченята забігали туди-сюди. Анічка знову потрапила у яблучко. Він приречено зітхнув і зізнався: 
— Мамусічка і татусика туди не пускала!
— Моя ж ти ягідко! — чи то про Бібика, чи то про мамусю висловилася Аня.
Бібик ставав зрозумілішим і ближчим. Дистанція непомітно скорочувалася. І не лише Бібик був у тому винен. Поки професор обмірковував про які ягідки говорила Анічка, Крихточка  підчепила його за лікоть і пересунула ближче до миски.

— Яйця б’ємо отак, — вона показала. — Одним рухом. М’яко. Ніжно.
Бібика обдало хвилею тепла і він пробелькотів:
— Це суперечить моїй моторній пам’яті.
— Ваша моторна пам’ять — ворог людства.— відрізала Аня.— Дивіться сюди і вчіться. Не завжди мама буде голубчики возити і яєчню готувати!

Бібик з підсмаженим виразом на обличчі, схилився над мискою, наче там мала висвітлилися підказка, що робити з яйцями та Анічкою.
Аня, бачачи, що професор в кулінарії безнадійний взяла його руку і скерувала до яйця.

— Відчуйте ритм.
— Це… музика?
— Це кулінарія.
— Вона теж має ритм? — тихо запитав він.

Аня на секунду перестала дихати. Бо голос Бібика звучав… інакше. І коли вона сказала «стукніть легенько», його пальці повторили її рух, майже точно.
Яйце розбилось ідеально.

— У вас… вийшло, — прошепотіла вона.
— Бо ви тримали мене за руку.

І тільки тепер вона помітила — тримала. Досі.

Вона різко відпустила, махнула рукою, ніби це було… випадкове торкання.
— Все, — сказала вона голосніше, ніж треба. — Ви справилися ідеально. А тепер почекайте, я вам покажу ще деякі секрети райської випічки!
Анічка пурхала, наче фея біля того тіста. Богданові робилося млосно. Він не уявляв скільки часу займає виготовлення  солодощів.

— Переходимо до крему! — виголосила Аня.— Чому як панич розсілися?!

— Що робити?
— Міксер коли-небудь бачили?
— Так.
— Знаєте, як працює?
— Теоретично.

Богдан підійшов до міксера з таким виглядом, ніби це бомба уповільненої дії.

— Вам довірити? — запитала Аня.
— Логічно.
— Напевно, краще…ні.
— Тоді… може під контролем?
— Можемо тримати разом. Просто тримати так зможете?
— Я можу тримати щось без руйнувань, — сказав він гордо.

Але він, виявляється не міг. Бо міксер, здавалося, не любив гордих і знав: це — Бібик. І нього склалася формула, як посміятися над професором.

Жжжжжжжжж!
Крем підстрибнув.
Міксер вирвався з дикою силою.
Богдан підхопив його, однак його затрустло разом з міксером.
Аня кричала:
— ВИМКНИ!!!
Бібик ще трохи й заплакав би: