Розділ 1. Кальмар, каток і скрипковий психопат

Зима цього року видалась не просто холодною,  вона була  бзиґливою. То сипле снігом прямо у лице, коли ти кудись поспішаєш, то затихає рівно в той момент, коли нарешті добіг до зупинки й дістав хустинку, щоб витерти ніс, то приморозить калюжі так, що той каток ніяким піском не засиплеш і ти обов'язково кудись чи в когось влетиш.
Особливо вона знущалася над тими, хто вирішив побазаркувати перед Різдвом.
Ось що вона зробила з Анею Крихточкою та її сусідом Богданом Бібиком.
Але почнемо з самісінького початку.
Метушня на місцевому базарі в останній тиждень перед Різдвом кипіла, мов суп у казані. Люди снували поміж прилавків, грілися гарячим чаєм з термосів, змагалися, хто голосніше прокричить: «Свіже м’ясо!» або «Домашній сир!». Запахи зливалися у неймовірний коктейль: смажені курячі ніжки, копчена риба, запечені яблука, хмільний аромат глінтвейну, пряники на меду… і, звісно, морепродукти.
Особливо морепродукти.
Аня Крихточка ішла крізь це свято життя, зіщулившись від морозу й стискаючи довжелезний список для завтрашньої (слава Богу останньої у цьому році!) практичної роботи на тему  «Обробка морепродуктів».
Їй, майбутній поварці-кондитерці (чому в училищі всі вважають, що кондитер — це той, хто готує тістечка, але мусить знати, як розібрати кальмара?), потрібно було купити одного конкретного кальмара.
У магазині він був. Звісно, ідеальний. Симпатичний, чистенький, рівнесенький… І коштував кальмарисько так, ніби він у минулому житті був принцом серед головоногих.
— Та ну вас, — бурмотіла тоді  Аня, шукаючи дешевший варіант. — Понаставляли цін, ніби він сам себе почистить і на пательні приготується.
На базарі ж кальмари були значно доступнішими і значно страшнішими.
Але завдання є завдання.
Аня ковзнула між рибних рядів, вкотре сердито поправила шапку, яка постійно норовила злізти на очі, й подумала, що її життя останнім часом дивним чином нагадує корейську дораму, зняту на старенький телефон. Наче все мило, смішно, емоційно… але світло мерехтить, звук періодично пропадає, а головній героїні постійно випадає як не одне, то друге конкретне нещастя.
— Чудове студентське життя, казали вони, — бубоніла собі під ніс Аня. — Свобода, самостійність, власний простір… Власний простір, ага. 
Квартира  була в старій хрущовці, в одному з найдешевших районів міста. Сусід зверху — танцюрист-любитель, який встановив собі нові підбори й відбивав чечітку після десятої вечора. Сусідка знизу — бабуся, яка вимагала «не дихати голосно». А от на її поверсі… На її поверсі жила катастрофа, закутана в шерстяний светр, вічний скепсис і любов до математики. Професор. Математик. Міський жах номер три після ожеледиці й маршруток. І… її сусід навпроти.
Богдан Веніямінович Бібик — високий, темноволосий чоловік з поглядом, який умів вводити у нервовий гик студентів і виводити з рівноваги всіх інших. Але ніщо не дратувало її так, як його гра на скрипці. Чомусь він вирішив, що щовечора світ потребує того, аби він відшліфував якусь там «Партиту номер чотири». На скрипці. На справжній. У стінах, тонших за совість деяких людей!!!
— Якби я знала, що буде такий концертний зал під боком… — бурмотіла вона, виконуючи хиткий маневр між ящиками з мандаринами, які котили в невідомому напрямі, — Я б краще дві години з села добиралась. Там хоч тиша. Ну, окей… тиша з двома братами й немовлям. Але то рідні шуми! А це… це просто знущання.
Аня зітхнула і згадала. Мала жити з бабусею. Бабця, яка всю її школу була «кремінь і бой-баба», раптом улітку стала «стара і немічна» і попросилася жити до батьків, мовляв, «мені так спокійніше».
А батьки сказали:
— Так, Анно, виглядає як чесний обмін: беремо досвідчену няню-бабусю і відправляємо студентку в самостійне плавання.
Ось так, неочікувано для неї, Аня й опинилася у цій квартирі, де замість рідного голосу батька, що гукає на вечерю, чує… скрипку. Господи,  вічно пілікаючу скрипку!
Аня так задумалась, що ледь не проминула потрібну лавку з морепродуктами.
— Доню, щось шукаєш? — підморгнула продавчиня, доладна, як писанка й добра, як сама рибна богиня.
— Кальмара, — зітхнула Аня, — одного. Бо більше мої нерви не витримають.
— Он там бери, — махнула та на ящик. — Свіжі. Ну… майже.
Аня вдивилася у купку слизьких створінь. Вони виглядали… по-справжньому мертвими. І по-справжньому дуже майже свіжими.
— Хай буде цей, — вирішила вона, обираючи найменш страшного.
Продавчиня загорнула покупку у хрумкий папір.
Аня взяла пакет, притисла до грудей, підняла голову і… зрозуміла, що світ, здається, змовився проти неї.
Попереду, у вузькому проході між рибою та соліннями, стояв ВІН.
Професор.
Сусід.
Математик-скрипаль у своєму величному коричневому пальті, заметений снігом, з виразом обличчя під кодовою назвою «мене дратує цей світ, і я дратую його у відповідь».
Аня спробувала розвернутися, щоб її очі його не бачили. На заваді були  вузькі проходи та люди, які тисли з усіх боків. Крок назад. Хтось штовхнув. Чужий лікоть вибиває пакет з Анютчиних рук. Вона намагалася його впіймати, але ноги роз'їхалися в різні сторони, наче хтось прописав для формулу: 
«Сніг +лід під ногами+ кальмар+ Бібик = катастрофа.
Вона летіла просто на професора. Десь глибоко всередині Ані вмикнувся якраз  в цю мить недоречний дорамний інстинкт: «Якщо падаєш на чоловіка, треба робити губи човником».
Вона зробила.
А він?
Він, математик із нервами, натягнутими, як струни його клятої скрипки, роззявив рота й розкричався:
— ЗНІМІТЬ З МЕНЕ ЦЮ ГИДОТУ!!!
І поки він вирішував, що саме бридке — кальмар чи доля, яка підкинула йому Аню — дівчина вже підхопилася, вирвалася з його обіймів (не знати яким чудом вони не поцілувалися, але обійнялися!)  і червона, так, ніби сама тільки що вилізла з окропу, побігла геть, наступаючи собі на шкарпетки і гордість.
Аня не озиралася. Навіть знати не хотіла, чи сказав він це про кальмара… чи про неї. У серці Ані Крихточки вже народжувалася велика й пухка ненависть. В голові крутилася лише одна велика думка:
«Краще б я жила з батьками. Краще б я жила у гуртожитку без опалення. Краще б я спала на лавці. Але НЕ з цим сусідом».
І не знати хто, чи бзиґлива зима чи сама доля хмикнула на ці слова. Але плани в обох на Анічку та Бібика були вельми цікавими.