Сцена 8

Ростислав вибухає реготом, поки наповнює бокали по другому колу. Ми з Олександром присіли пліч-о-пліч на кам’яному бортику гігантського фонтана, що здіймає струмені води в небо. Затим вони спадають довкола прозорими дугами. Рідину підсвічують різноманітні кольори по черзі, цим самим вивільняючи з наших тіл напругу пережитого. Або це алкоголь.

На одному з балконів чоловік запалює цигарку білою свічкою. Я сприймаю це за геніальну ідею, відкинуту суспільством через умовне дивацтво. Враз стає соромно за агресію в бік блазня, котрий обрав бути щасливим та раз за разом наштовхується на осуд. Щастя, що він навчився бігти далі.

Або це образ, і я справді до поетичності п’яна.

― Ну тобто, Зоряна поцілувала тебе, ― кричу, не фільтруючи сказане. ― І після цього зрозуміла, що по дівчатах!

Ростислав зі сміхом закидає голову до зірок. Миттю чіпляється за брата, щоб не розбити голову об гладенький асфальт, насичений кольором після дощу. Зоряна безпорадно розводить руками. Дівчина вкрита краденим пледом, а повз нас майорять підсохлі листочки верби.

― Ну а що? ― втручається товаришка. ― А ти як відносишся до ЛГБТ? ― питається вона в Олександра, що хлище вино прямо з горла.

― Не відношуся, а ставлюся. Мовна помилка.

― О ні… ― зітхає Зоряна, і всі озираються на неспокій в її голосі. Даніель робить це з особливою увагою, і мені одразу стає його шкода, бо розпочинається гра в одні ворота.

― Що? ― вдихає лис.

― Він задавака.

Ми знову реготимо, а Олександр драматично змахує кистю:

― Дбати про мову ― це не злочин, клоуни!

За подібний коментар Даніель вириває в нього пляшку білого. Клац ― і я абсолютно твереза стою поруч та готуюся до процесу задобрювання психів, бо Олександр оскаженіло зводиться на ноги, а Ростислав вже готовий рознімати п’яних бовдурів.

Зоряна хихикає. Вона любить чужу драму.

― Все, все, спокійно, хлопчики, ― заспокоюю й стрічаюся з Ростиславом очима. Ми зняли маски (ох іронія). Чоловік тримає зоровий контакт, той самий, який варто розірвати, бо всі знають, до чого він підштовхне.

― Ну поцілуйтеся нарешті, ― шкіриться Зоряна.

Даніель відступає, передаючи нам ролі головних героїв цієї сцени. Е ні! Варто різко відкинути цю пропозицію, адже наш перший поцілунок має щось означати, а не бути частиною поцілункової лихоманки.

― Ні, ми…

― Ой, ну добре, ходи сюди любчику! ― Олександр тягнеться до обличчя Ростислава, а той не встигає зрозуміти, що відбувається, як хлопак цілує його в губи.

― О боже!!! ― я скрикую, Даніель іде геть, а Зоряна щосили плескає в долоні, тягнучи «у-у-у».

― Гірко! Гірко! Гірко!

 Багно!

Вони, бляха, цілуються. Трясця вашій матері, я ще ніколи так швидко не витягала телефон та не робила знімок. Зі скелі зістрибну, але не видалю цю світлину.

Ростислав щось не поспішає відштовхувати Олександра, а коли (нарешті) робить це, нам усім потрібен час, аби прийти до тями.

― Чуєш, Заро, ― звертається Даніель. Вона саме попиває рештки вина, пританцьовуючи музиці зі свого телефону. Ті самі п’ятнадцять секунд з відео в тіктоці повторюються вже з разів десять.

― М?

На цьому моменті діалог у цій історії має почати друкуватися з правого боку аркуша, але навряд чи випадкові символи сильно вплинуть на розуміння сенсу, тому кидаємо цих двох на поталу долі.

Бризки обдають мою спину: Олександр у фонтані. Ти ба! Чим би дитя не тішилося, аби не вішалось!

― Так, це точно проти правил, малий, ― застерігаю, простягаючи руку, щоб витягти бідосю. Худий та п’янючий! Треба рятувати друзяку. ― Ростиславе, допомо…

І священник-грабіжник смикає моє тільце до води. Я скрикую, бризки розлітаються у всі боки. Усвідомивши, що пізно пити боржомі, коли нирки відмовили (я про спаплюжений зовнішній вигляд), починаю пускати страшні хвилі, розбиваючи їх об Олександра.

― Ай, моє вухо забилося! ― кричить хлопець.

― От падло, ось так тобі! Ось! Через тебе я захворію! ― гарчу. Наступна атака приходить з іншого флангу: Ростислав також у фонтані, змоклий до нитки, і мені доводиться відбиватися водночас від двох, щосили заплющивши очі. Сукня обважніла, дурня затягнулася, а осінь раптом нагадує про себе кусючим вітром.

На щастя, охоронці зі шпагами, як завжди, вчасно.