Сцена 7

Опинившись у бальній залі, привертаємо дрібку уваги. Газетярку наразі не впізнати, але захват викликаю той ще. У своє виправдання скажу, що сукню я не поцупила, а позичила з дозволу працівника театру.

А може, він правопорушник, як і я. Ну то й пофіг.

Темною залою літають сині та червоні вогники. Я повідомляю компаньйона, що відійду на хвилинку, а затим віднаходжу рудоволосу жінку в жовтому штанному костюмі. Серед пишних локонів розмістилися штучні квіти з ягодами в інеєві. Чарівна.

― Перепрошую, ― звертаюся. Дякувати небесам, моє обличчя вона не запам’ятає. ― Я тут зібрала трохи грошей на благодійність, тож передаю вам. Краще не питайте.

Я простягаю організаторці заходу пачку валюти (гучно сказано, але менше з тим), а пані машинально бере її. Хоче щось мовити, але я не в ресурсі, щоб продовжувати ганьбитися, тому ступаю світ за очі.

Сподіваюся, моя душа ниньки чиста.

― Привіт! ― Мені на зустріч вибігає високий чолов’яга-блондин у масці лиса. ― Точніше, ще раз привіт. Тут вийшло непорозуміння…

Ага. Даніель та його захист старшого братика шляхом приниження жінок. Цікаво, хто встиг розбити йому серце? Ця поведінка занадто сильно походить на мою власну всього-на-всього кілька хвилин тому.

― Забий, ― відмахуюся. Лис надумав полегшено зітхнути, тому шпарко рипаюся на нього, звівши вказівний палець. ― Але фільтруй, що кажеш!

― Глянь, що маю! ― Поруч матеріалізується хлопець у підтяжках, пошарпаному капелюхові та брунатній масці, наче в грабіжника, якому не вистачає хіба револьверів. ― Шампанське та біле вино!

Це що, Олександр?

― На вихід, ― Ростислав з купкою поцуплених бокалів поміж пальців підганяє нашу ватагу до двостулкових дверей, але я навіть не думаю плисти за течією, аж допоки Зоряна не підштовхує мене. Наш табун вдало приховує крадене спиртне та бокали.

― Ти поцілувала хлопця, який мені подобається? ― шиплю до неї, бо навіщо вичікувати якоїсь там слушної миті, коли можна виплюнути всю жовч одразу?

― Було весело, ― хитає голівонькою Зоряна в масці. ― Але його брат має гарну подружку і, думаю, я хочу спробувати замутити з нею.

Не знаю, п’яна вона чи справді по дівчатах, але чотири людини волочать мою тушку крізь розпашілу юрбу прямісінько на морозну вулицю, тому не встигаю поцікавитися: вона бісексуалка чи гомосексуалка. Або їй просто цікаво, як це.

Робити щось суто з цікавості видається мені чимось диким та поза нормами нав’язаного суспільством здорового глузду. Вийти за встановлені кимось рамки, наважатися та глянути, куди це призведе. Мабуть, Олександр мав рацію.

Це цікаво.