Поцілунок з газетяркою
Сцена 3
Тікаючи, я петляю коридорами та пробігаю повз вікна, що кидають місячне сяйво на моє жалюгідне (і, бляха, важке) вбрання.
Віддаю гвардійцям належне ― вони дійсно переслідують злодійку під супровід вереску жіночки-фенікса з чималим пластиковим носом.
Правду кажучи, я знаю багацько про людську психологію, розуміюся на реакціях, травмах, нав’язливих думках та тривогах, позаяк справді навчалася останні три роки, отримувала стипендію, окрім цього працювала й водночас справді набивала мозок усією надважливою інформацією, паралельно просуваючи інстаграм-сторінку з психологічними мемами та порадами.
Але коли на стелі зненацька прочиняється кришка люка, яка до того майстерно зливалася з простором, і зсередини висуваються складні дерев’яні сходи… я потрапляю під дію Медузи Горгони та кам’янію. Моє серце виконує заборонений акробатичний трюк, легені зсихають, а горло втягує повітря.
― Людина боїться того, чого не знає, а як пізнає — вже й не страшно, ― хихотить з мороку чоловічий голосок, і не зрозуміло: власнику сімнадцять чи всі тридцять п’ять. Я подуріла, мозок, очевидячки, всохнув, бо під загрозою бути схопленою двома вдаваними гвардійцями я здіймаюся сходинками нагору, мізкуючи про ножиці в одній кишені та балончик в іншій.
#6377 в Любовні романи
#1534 в Короткий любовний роман
Відредаговано: 25.09.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
