Глава 59

Це була дитяча витівка. Еванс пішла з Лореном на зло Бласу і навіть самій собі, вона не думала ні про небезпеку, ні про те, що це може бути пастка. Слід привів їх не просто на кордон з селищем, це було те саме Згубне місце. 

Про нього Еванс чула з дитинства – дорослі вовки попереджали цуценят, що на болота ніколи не можна заходити. Ніхто не пояснював чому, просто казали, що звідти не повертаються. Тепер вона точно відчувала, що це не було перебільшення. Повітря раптом стало важким і липким, і навіть звіриний зір почав підводити.  

Еванс зупинилась і озирнулась навколо, нашорошила вуха. Жодного дерева поблизу, проте чагарник тут був висотою більше метра – суцільний, за яким легко сховатись. Місяць вже вийшов, але до повні залишалося два дні, тож вовчиця не набрала всієї сили, а далеко від зграї і поготів почувалася дурною і слабкою дитиною. Поруч не було нікого, крім Лорена і їй вперше за багато часу стало страшно. 

Вони обоє зупинилися, переводячи дихання. Еванс, як і Лорен не бачила небезпеки, але відчувала запах чужинця: хижий, звіриний з присмаком крові. Він був тут, але ховався так надійно, що видав себе лише коли за спиною почулося гарчання. 

Еванс різко озирнулася і шерсть встала у неї дибки: чужинець був величезний, майже вдвічі більший за неї і навіть за її супутника. Він зробив блискавичний стрибок і точно перекусив би їй горлянку, якби Лорен не втрутився. Він встиг перегородити ворогу шлях, повалив подругу в сніг і закрив собою. 

Еванс ледь не задихнулася від смороду, який тягнувся за хижаком. Заплющивши очі, затамувала дихання і спробувала покликати своїх. Марно! Нам місцем, де вони зчепились наче хтось натягнув невидиму ковдру. 

Єдине, що вовчиця могла зробити – вислизнути та непомітно заповзти в улоговину, де під корінням було щось схоже на нору. Місця для звіра тут було мало, але для дівчини – достатньо, тому у Еванс не залишилось іншого вибору. Вона скинула з себе з себе вовчу подобу і швидко сховалася в темний барліг. 

Серце калатало як божевільне, а в голові була лише одна думка: заради чого вона ризикнули життям?! Можна було попередити охорону, побігти до Барта, або хоча б сказати Квіні, куди вона йде! Але ні, вона думала тільки про свою уражену гордість і Барта, який її відштовхнув на очах у всіх. І що тепер? Вона або сконає в дірці під корінням на болотах, або хижак знайде її і розірве, як Лорена. 

Повз нору промайнула пінь і Еванс зіщулилась, намагаючись стати непомітною. Потім – їй здавалося що пройшла ціла вічність – вий став віддалятись і зник, а ще через хвилину до вух донісся знайомий голос. Відьмин. Злий, впевнений, але він нього страх миттю відступив.

– Дурне дівчисько! – Ірена кинула кілька вогняних кульок у суху траву і хмиз навколо лігва  спалахнув, даючи рятівне світло. – Ти геть посварилася з головою? Виходь, поки я не витягнула тебе силою і не прикидайся, що ти мене не чуєш!

Еванс поворухнулась. Тіло заклякло від холоду та страху, подряпане обличчя пекло, але присутність відьми дала їй надію. Можливо, вони ще зможуть врятуватися…

– Ціла? – Ірена простягнула руку, допомагаючи дівчин. Еванс кивнула, і відьма озирнулася навколо. – Хоч щось втішне, хто це був з тобою?

– Ще один з нашої зграї, – неохоче відповіла Еванс. – Ми почули чужинця…

– Я не про нього, – відьма заговорила ще тихіше, а кінчики її пальців засвітилися червоним. – Те страховисько і я почула, інакше як по-твоєму я тут опинилася? Але я бачила ще когось…

– В сенсі? – Еванс крутонула головою на всі боки, але їх оточувала цілковита тиша. Неприродна навіть для зимового лісу. 

– Тут була жінка, я спочатку думала що це ти.

Вони перезирнулись. Еванс похитала головою, наче у неї примерз язик, а потім сталося це. 

Амулет, що захищав Ірену від вовків, зробився неймовірно важким і наче потягнув за собою – ближче до хащів і краю болота. Там в слабкому світлі місяця знову з’явився жіночий силует що стояла біля краю води. 

– Залишайся тут, – прошепотіла відьма, не випускаючи незнайомку з поля зору – Може вона з іншої зграї, я повинна перевірити.

Еванс різко схопила відьму за руку. 

– Це не перевертень, – одними губами проговорила вона, бо геть лишилась голосу через страх, який скував все тіло. – Я її впізнала, не ходи туди! 

Відьма зупинилась. Повітря навколо незнайомки тепер колихалось, як буває над вогнищем або перед магічним кордоном. Дуже повільно жінка повернула обличчя до них і стало видно, що воно просвічується наскрізь.  Еванс так стисла пальці Ірени, що ледь їх не зламали, а потім примара заворушила губами підняла руку і показала пальцем в бік Еванс. 

Ти наступна! 

Її шепіт був моторошним, а за мить незнайомка зробила крок вперед – прямо у мутну воду болота - і зникла в ній, провалившись у трясовиння.