Глава 58

Еванс повела відьму за собою, але не головною дорогою, а між будинками. У Ірени виникло неприємне відчуття, що зараз вони зупиняться десь біля місцевої “в’язниці”, де тримають викрадених дівчат, але вона знову помилилася. Замість цього вони вийшли на околицю селища і її супутниця постукала в двері. Не умовним сигналом, просто, як роблять зазвичай сусіди.

– Я не буду з тобою заходити, – сказала вона. – Чекатиму тут. І не затримуйся, якщо не хочеш, щоб Барт викинув тебе звідси посеред ночі. Він не любить зрадників.

– А за себе ти не боїшся? 

– Ні, – Еванс скинула голову, насмішкувато дивлячись на відьму. – Я скажу, що мене зачарували. Ти відьма, всі повірять! 

–Яка неймовірна чесність, я бачу ти з нового покоління перевертнів. Тих, хто може збрехати і не дотримується слова! 

Почувши це, вовчиця скочила на ноги, хоча вже зручно вмостилася на поваленому дереві біля хати. На її руках подовжились кігті, вона зробила крок до суперниці, але наткнулась не невидимий бар’єр. 

– Нічого не вийде, – тихо проговорила Ірена. Прямо проти неї, там де проходила невидима межа, почав танути сніг.  – Але я на тебе не ображаюсь, я теж знаю, що таке кохати того, хто тобі не належить. І поки ми тут чекаємо, дам тобі одну пораду. Обери іншого! Навіть якщо мене зроблять винною, а потім знищать всіх чужинок в зграї, ти не отримаєш Бласа. Він просто піде назавжди, ти цього хочеш?

Дивно, але Ірена дійсно не відчувала злості на Еванс. Їй було шкода, що така сильна і пристрасна дівчина змушена кохати без відповіді. Бачити свого вовка щодня, разом ходити в розвідку чи стерегти кордон, сидіти одним за столом, але лише як брат з сестрою.  Більше вона сказати не встигла, бо нарешті почула кроки, слідом за якими двері відчинилися. На сніг впала вузька смуга світла, а в ній відьма побачила зовсім молоду білявку. 

Її вона впізнала миттєво і не тому, що читала про зникнення в газетах. Вони були знайомі, і до того ж давно.

– Я можу зайти? – спитала вона, роздивляючись хазяйку будинка. – Мені треба з тобою поговорити.

Білявка подивилась на неї з недовірою, потім вихопила фігуру Еванс біля дому і примружилась. 

– Ти та відьма, про яку всі говорять? – спитала вона.

– Можливо. А може я просто твоя сусідка, Квіні. Пам’ятаєш, як ти втекла з дому і сховалась у мене в сараї? Коли вітчим прийшов тебе шукати, я сказала, що нікого не бачила, –дівчина мовчала у відповідь і Ірена додала зовсім тихо. – Він потрапив в аварію пів року тому, сів п’яний за кермо. Тебе шукають, Квіні, і якщо ти захочеш, ми повернемось разом. 

Квіні відкрила двері ширше і знаком запросила зайти, а потім щільно зачинила двері. 

Еванс залишилась сама і повернулась до свого місця коло будинку. Сіла на дерево і підібрала під себе ноги. Їй не було холодно – здоровий вовк ніколи не замерзне, але всередині наче все вкрилося кригою. Вона не хотіла думати про Бласа і щоб якось себе, зліпила сніжку і кинула навмання в темряву. 

– Гей, тихіше, ледь не вибила мені око!

Голос був низький, рівний і змусив Еванс покинути свою розвагу. Сам перевертень не спішив виходити на світло, але нарешті з’явився – високий і кремезний, з білою чуприною, яка виглядала з-під насунутого каптура. 

– Що ти тут робиш? – неохоче відгукнулася Еванс. – Я думала всі зараз на зборах! 

– Як бачиш не всі, – він наблизився і без дозволу сів поруч. – Ти ж теж когось чекаєш?

– З чого ти взяв? 

– Він не прийде, відьма сказала правду! А от я тебе не залишу.

Він такого зізнання Еванс миттєво закипіла.

– То ти ще й підслухував?! Провалюй звідси, Лорен, боя за себе не відповідаю. І тебе взагалі не стосується, кого я тут чекаю! 

Вона не закінчила фразу, бо повітря розрізав віддалений вий. Чужий. І коли він повторився, Лорен схопився на ноги.  

– Думаєш, вони почули? – перевертень кивнув в інший бік, туди, де стояла охорона.

– Не знаю. Це десь з боку болота. Треба всіх попередити, що ми не самі! 

– А я казав, – промовив Лорен скрипнувши зубами. – За людьми сюди прийдуть і інші. Скажи про все Барту, я хочу побачити, хто до нас завітав.

– Тобі не сподобається, – ще більше насупилася Еванс. – Якщо це ті, кого ми вже бачили, ти не впораєшся сам. Я піду з тобою! 

Губи Лорена розтягнулися в посмішці, але вовчиця миттю поставила його на місто:

– Навіть не думай, що я роблю це, бо на тебе запала! Ніколи, чуєш, цього НІКОЛИ не буде, щоб ти там собі не придумав. Я йду тільки заради зграї!

– Я так і подумав, – він пішов швидше, але тепер куди більше впевнено. Еванс крокувала поруч мовчки і зупинились тільки коли вони обійшли останній дім на околиці. Попереду залишалася темна маса лісу, куди в людській подобі було краще не з’являтись. 

 – Ти перша! – він поступився дорогою і почекав, поки Еванс перекинулась та обтрусила сріблясте хутро. – Тільки будь обережна, якщо тут люди, вони не повинні бачити вовків.