Глава 55

Барт кивнув одному з перевертнів і той відчинив двері перед гостями, які одразу попрямували за провідником. Ірена затамувала дихання. В ніс одразу вдарив запах, який не сплутаєш ні з чим – тваринний, мускусний і важкий. Проте це не було єдине, що відрізняло їх житло. Краєм ока вона побачила біля дверей генератор, в сінях стояли каністри з паливом, а в кутку – ящики з консервами.   

Вони з Ноланом мовчки перезирнулися – отже, всі їх здогадки справдились. Тідвульфи все більше зближувались з людьми і це відбулося досить давно! 

Роздивитись інші приміщення у Ірени не було можливості, вони одразу пройшли далі – через велику кімнату до спальні, де горів лише один нічник. Деніза лежала тут сама на вузькому ліжку під вікном, але поруч з нею Ірена побачила Бласа. Він тримав її руку й одразу підвівся та кинув на відьму злий погляд.

– Ти обіцяла допомогти! Чекаєш, поки вона помре? 

Ірена підійшла до пораненої. Нога, яку витягнули з капкану, опухла, губи зблідли, а чорна жилка від ключиці розповзлась нерівним павутинням.  

– Всі вийдіть геть! – наказала вона, але Блас і не думав рушити з місця, навпаки, вчепився руками в спинку ліжка. 

– Я залишусь. Хочу знати точно, що ти з нею робитимеш! 

Відьма втратила терпець. Час збігав і дівчина дійсно була в небезпеці, а це закоханий бовдур крутився під ногами. 

– Заберіть його звідси, поки я його не приспала, – вона звернулася до Барта, що стояв в дверях. – Мені не до глядачів! Зцілення болючий процес. Деніза може кричати, може накинутись на будь-кого з вас, а якщо ти, Бласе, спробуєш втрутитись, обоє розпрощаєтесь з життям. 

Блас стиснув щелепи. Йому було що сказати, але альфа поклав руку йому на плече і підштовхнув до дверей. Ще хвилина і в кімнаті залишилися тільки Ірена та Нолан. 

– Ми ледь не спізнились, – дуже тихо сказала вона і поманила його до себе. – Чатуй! Одразу я спробую вилікувати її ноги, потім зніму печатку. 

– Спробуєш? – він здивовано підняв брову, бо ніколи не бачив, щоб Ірена в собі сумнівалася.

– Вона в тілі людини, яка має магічні рани, а на людей зілля може не подіяти.

– То зітри звій знак! – Нолав дивився на долоню дівчини, на якій ледь помітно світилися руни. – Думаю мені вистачить сил її стримати, перевертень вилікується швидко.

– Ти забув, що вона дочка Вервульфа! І я не знаю, яка кров візьме гору. Не вподоблюйся Бласу, просто роби те, про що я прошу, або теж йди геть! 

Вона легенько відштовхнула його від ліжка та зняла з поясу торбинку, з якою ніколи не розлучалася. Набрала жменю солі та почала описувати коло, замикаючи його навколо ліжка. Нолан відчув, наче між ними з’явилася невидима стіна – там, де відьма проходила, дошки спалахували приманим зеленуватим світлом. Потім повітря за ним колихнулася, як буває кого вогнища. 

–Якщо вона перетне межу, ти знаєш, що робити, – Ірена очима показала на срібний ніж, що Нолан тримав на ремені. – Дай слово, що ти це зробиш! 

– Послухай…

– Слово, Нолане! – голос, підсилений магією, вдарив йому у вуха. Він знав закон – сказане не можна буде порушити і неохоче відповів. – Гаразд! Роби все швидше!  

Губи Ірени роздратовано смикнулися. Швидше! Що вони розуміли, ці вовки, які були на волосину від небезпеки! Навіть сама відьма не була певна, що впорається, тому зняла з шиї ладанку, яку берегла для надзвичайних випадків.

Якщо їх буде багато.

Або доведеться зустрітися з одним, але занадто хижим. 

Вона набрала маленьку дрібку порошку. Кожна з дванадцяти відьом ордену замовляла його частину: обсидіан, чорна сіль, омела… вона відчула, як їй обпікає пальці. Подумки Ірена звернулася до сестер. Хай розбирають її вчинок потім, це буде вже неважливо, головне те, щоб зараз все спрацювало! 

Відьма висипала зілля в пляшечку з мутною рідиною, нахилилася до Денізи і влила їй в рот кілька крапель. Потім поклала руку на рану на нозі і заплющила очі. Нолан стояв в двох кроках і його спалювало бажання відтягнути Ірену від цього дівчиська. Її сила танула, він відчував це, наче все відбувалося з ним самим. Клятий кровний зв’язок, це було якесь покарання! 

Задавалося час взагалі зупинився, але нарешті відьма прибрала руку і шкіра під нею стала рожевою, наче рана затягувалась вже кілька днів. Залишилось головне. Ірена взяла руку дівчини і торкнулась рун. Вони зникли поступово, наче, хтось стер їх гумкою, а наступної миті Деніза розплющила очі. Глибоко вдихнула і озирнулася навколо. 

Її очі спалахнули тим самим фосфорним мутним світлом, яке було у Дірка Вервульфа, але все тривало недовго і Деніза безсило впала знову на подушку.