Глава 54

Інші жителі селища потроху стали зібратися і утворили коло, але трималися на відстані. 

– Нолане, припини! – різко кинула відьма. – Вони нічого нам не зроблять, правда ж. Барте? Ти ж не хочеш, щоб в твоєму Великому домі оселився інший, а ваших вовчиць помітили вороги? Показуй дорогу! 

Альфа ледь помітно стиснув кулаки, але їх компанія поповнилась ще однією з Тідвульфів і на його плече лягла жіноча рука. 

– Вона каже правду, – неохоче підтвердила Еванс. – Ти повинен її вислухати! 

– Гаразд, – жовті очі пошукали когось в натовпі. – Де Блас?

– А як ти думаєш, де? – Еванс скривила губи. – Як тільки ми повернулись, він побіг до неї. Перевірити, чи ця чужинка ще жива! 

– Досить, – обірвав її Барт. – Краще пішли, розкажеш все, що тобі відомо! 

Ірена напружено прислухалась до натовпу. Повітря було просичене ворожістю і недовірою, але найгірше коїлось з Ноланом. Його не залишало відчуття, що він сам заліз у мишоловку і рука мимоволі стискала ручку ножа, захованого в рукаві. 

З першої зустрічі з перевертнями мало що змінилося і зараз він відчував запах звіра, який переслідував його в нічних кошмарах. “Брат”... ці слова зайвий раз нагади про те, що ховалося за його людською сутністю. Небезпечний, неконтрольований хижак, який не повинен перетинати корон з людьми. 

Нолан був як натягнута пружина і Ірена непомітно стиснула його руку у своїй. По жилах одразу заструмилося тепло, а від серця відступила тінь нудотного страху. Вчасно, бо вони наблизилися до тієї самої пастки, якої він намагався уникнути всі ці роки. 

На порозі Барт зупинився і до нього приєдналося ще кілька сородичів, але далі вони не рушили.  

– Я слухаю! – звернувся від до відьми. – Перш ніж я впущу тебе в дім, я хочу знати, чи варто це робити. Про відьом розповідають багато такого, у що я не вірю.

Альфа потягнув повітря носом і куточки його здригнулися, а в очах промайнуло відверте бажання. Отже, Нолан був правий! Тідвульфи не дотримувались чистоти крові і їх приваблювали жінки. Такі як Хлоя, Деніза , а може і інші, що зникли останнім часом. Ірена не стала чекати, поки Барт спробує до неї наблизитись і миттєво поставила ментальний блок – один з найжорсткіших, який відкинув альфу і змусив на секунду втратити рівновагу. 

 – Про перевертнів також багато розповідають, – вона витримала його довгий погляд, в якому промайнкло здивування. – Наприклад те, що вони викрадають цнотливих дівчат, як тільки тим виповнюється вісімнадцять. ! Одну я вже тільки що бачила, в місті думають, що вона потрапила до забобонних сектантів. Уявляю, що буде, якщо вони дізнаються правду! 

–– Ти правда думаєш, що я тебе боюсь? – криво посміхнувся Барт. 

– Поки що ні, бо ти не знаєш, що вас шукають не тільки люди. Ви зараз під прицілом у іншої зграї і ваша безпека залежить від Денізи. Пропусти мене в дім, або я повертаюсь в місто і приведу допомогу.

Ірена обійшла мовчазних вовків, піднялась на ганок і зупинилась навпроти альфи. Присутні напружено чекали, але вона досить довго вивчала його обличчя, поки не заговорила. 

– Коли я вперше приїхала в Сан Пікс твій дід любив пополювати на околицях міста. Я попередила його, але він не послухався, бо вважав, що слабка жінка не може протистояти алфі. Знаєш чим це закінчилось? – вона опустила руку в кишеню і витягнула предмет, який сховала в долоні. –  Я навіть не можу пригадати місце, де залишився його попел. 

По натовпу пробіг ропот, поки вона не витягнула руку, з якої випав ланцюжок. На ньому погойдувався невеликий камінь і Барт перевів на нього погляд. Вовче око. Талісман їх роду, який передавали по чоловічій лінії та пропав кілька десятиліть тому.  

– Візьми! – відьма кинула його Барту. – Я так розумію, це повинно належати тобі.

Він забрав підвіску, потримав на долоні і одягнув ланцюжок на шию. Потім повільно повернувся до відьми.

– В тебе більше немає сумнівів, чи треба ще якісь докази? – спитала вона. – Пропусти мене в дім, я прийшла не для того, щоб демонструвати ясвою силу. Мені потрібно побачити Денізу. Негайно!