Глава 53

Ірена перейшла вулицю, не випускаючи дівчину з поля зру. Нолан міг вірити у такий збіг, але чим ближче відьма підходила, тим більше ставало ясно – це не помилка. Залишалося дізнатись, що тут робить Хлоя і як опинилась, обережно, так, щоб її не налякати і змусити розповісти правду.  

Дівчина обернулась на звук кроків, коли зачиняла хвіртку і відьма одразу спробувала зв’язати її ментально. Вийшло на диво легко. Хлоя майже не чинила опору і піддалася магічному впливу. 

– Привіт, – відьма заговорила привітним тоном. – Я тут вперше і трохи загубилася, не допоможеш? Мені потрібен Барт, де його будинок?

Хлоя покліпала віями, явно здивована таким запитання.

– Барт… Звісно, він у Великому домі. Ти його не сплутаєш, це зовсім поруч, – вогна показала в бік будівлі, що сивочіла в центрі селища. 

– Зрозуміла, я так і подумала. Пробач, що тебе відволікаю, я б спитала в когось іншого, але просто твоє обличчя здалося мені знайомим. Ми ніде раніше не зустрічались? 

Дівчина не злякалася, отже, не боялась, що її знайдуть. Це вже був знак і відьма вирішила перевірити, чи не втратила вона пам’ять, як Деніза. Створити потрібний спогад, хоч він і був не справжнім, виявилося легко і Хлоя одразу відгукнулась.

– Не знаю, – промовила вона, натягуючи теплі рукавички. – Хіба що в унівреситеті. Може на лекціях по філософії? 

– Можливо. Але я тебе там давно не бачила. 

Хлоя подивилась відьмі прямо в очі. Посмішка повільно зникла з їїобличчя і відповіла вона не одразу. Неохоче, наче долаючи внутрішній спротив. 

– Я зрозуміла, що університет – не головне в моєму житті. 

– А що головне?

– Сім’я, – просто сказала Хлоя. – Ви зараз так дивитесь, думаєте це все через те, що я закохалася в Тіріла? Це тільки одна з причин, він показав мені, що таке справжня родина. 

Ірена зробила крок назустріч і взяла Хлою за руку. Тепер між ними був магічний зв’язок, який не дозволив би дівчині збрехати. Часу було зовсім мало, тому вона одразу перейшла до головного. 

– А ти знаєш, що твоя справжня сім’я тебе шукає? Батьки, друзі, поліція. Всі думають, що ти загинула, або тебе викрали і тримають у заручницях силою. Якщо це правда, можеш нічого не казати, просто потисни мені руку. Обіцяю, я нікому не скажу…

Пальці дівчини несподівано смикнулися. Ірена торкнулась її спогадів і вони закрутилися каруселлю. 

Дівчинка сидить в кутку, закривши голову рукамиі слухає, як сваряться батьки. 

П’яний вітчим.

Жуйка в волоссі, яку приклеїли сусіди по парті.

Сміх одногрупниць, які кидають одна одній її старі, зношені кросівки.

Потім все це наче сховалося в тумані, Ірена почала втрачати зв’язок і останнє що побачила: узлісся, темний силует серед дерев і очі незнайомця, що світилися з-під опущеного каптура. Хлоя глибоко вдихнула, хотіла ще щось сказати, але в домі відчинилися двері і з них вийшов високий чоловік. Молодий перевертень, один з Тідвульфів, яких легко впізнати по темному волоссю та блідій шкірі. 

Він підійшов до Хлої з тією легкою невимушеністю, з якою підходять до своїх, і поклав руку на плече. Впевнено, ніби позначав власність, при цьому тримаючи відьму в полі зору.

– Холодно, – коротко промовив він. – Йди додому. 

Вона повернула до нього обличчя, слабо посміхнулася і слухняно покрокувала назад. Ірена проводжала її поглядом, поки смуга світла не впала на ганок і двері за біглянкою не зачинилися. 

– Тобі немає чого тут робити, – промовив перевертень. – Вона не повернеться.

– А чому ти вирішив, що я цього хочу? Когось повернути… 

– Хоча б тому, що на тебе чекають через ту дівчину, яку привів Блас. Кажуть це ти поставила на ній знак, скажеш не для того, щоб завадити залишитись з нами?

Перевертень був сильний, самовпевнений та нахабний, але він погано знав, з ким має справу. 

– Якщо я цього захочу, – тихо проговорила Ірена, – не тільки Деніза, а й ти підеш зі мною, куди я скажу. Побіжиш слідом, як вірний пес! 

Вона зробила миттєвий пас і руки Тіріла зв’язали магічні пута. Тепер вона тримала його, наче на повідці і дивилась просто в очі. 

– Я хочу знати правду: ти тримаєш Хлою силою? Скільки ще дівчат ви викрали? Для чого? 

– Їх ніхто не викрадав! 

Голос за спиною змусив відьму озирнутися і овна побачила. того, в кому одразу впізнала альфу – Барта Тідвульфа. 

Альфа без передмов наблизився до Ірени і зупинився поруч, вивчаючи її уважним поглядом.

– Чому я повинна тобі вірити? – відьма витримала цю мовчазну процедуру знайомства без найменшого страху. Схилятись чи ставати на коліна передя якомось перевертню вона точно не збиралась. 

–Тому що я не якась там людина. І я відповідаю за кожне своє слово.

– Десь я це вже чула, – насмішкувато помітила відьма. – Чомусь всі чоловіки козиряють тим, що вони тримають слово, а потім порушують його за першої ж нагоди! Наприклад, якщо у них прокидаються інстинкти. 

– В такому разі ти дуже ризикуєш, – наблизився до неї Барт. – Бо ти на нашій землі тільки з мого дозволу, а я, судячи з твоїх слів, можу й передумати.

–Тільки спробуй! 

Постать Нолана з’явилась з напівтемряви і тебе обивда преветрні стояли облиячм до обличчя. З боку важко було сказати, від кого сходить більша загроза, бо жоден не поступався іншому. Нарешті Барт зміряв гостя поглядом з голови до ніг і посміхнувся: 

– Вітаю, брате! Не чекав тебе знову побачити!