Глава 52

Ірена рушила за своїм провідником і вже по дорозі зрозуміла, що має хибну думку про перевертнів. В Сан Пікс іноді згадувати колишню резервацію, але селище Тідвульфів не нагадувало нічого подібного! Звичайно, тут не було асфальтованих доріг, а альфа не хизувався модною тачкою. Зате вона побачила біля двох десятків будинків, а над головним, розташованим у центрі, виднілася навіть супутникова антена. 

Це могло означати лише одне – відьма знову щось упустила. Вона слідкувала за тим, щоб небезпека не наближалася до міста, а тим часом перевертні підтримували активний зв'язок із зовнішнім світом! Отже, мали свою людину або навіть кількох людей! Їм допомагали і цей “хтось” або боявся за своє життя, або мав власну вигоду.

Ірена прискорила ходу і наздогнала Нолана. 

– Поки ми не прийшли, хочу дещо спитати, – ледь чутно  промовила вона. – Ти тут колись був? Тільки не бреши, я все одно дізнаюсь!

– Що це за допит? 

–  Не здогадуєшся? Подивись навколо, тобі нічого не спадає на думку? Вони давно живуть майже в місті і при цьому я ні разу не зустріла жодного з Тідвульфів! Ми не перетинались вже п’ятдесят років, Нолане. Тоді це були відлюдкуваті хижаки, а зараз у них є електрика і навіть супутникове телебачення! 

– То може вони навчилися зливатися з натовпом? 

– Як саме, коли  навколо лісу магічний кордон! Те, що Блас прослизнув до парку, де побачив Денізу – моя провина, але я думала це трапилось випадково. Ні, Нолане, їм хтось допомагає і дуже давно!

Нолан зупинився так різко, що Ірена на нього ледь не налетіла. 

– Хочеш сказати, це я?! Після всього, що зі мною зробило оце?  – здогадка боляче його вразила. Він відтягнув комір і в світлі ліхтарів шрами на шиї спалахнули білими смугами.

– Застібнися! – просичала відьма, озираючись навколо. От чого їм зараз не вистачало – так це розкрити сутність Нолана, тоді війна почнеться просто зараз – між двома альфами: її коханцем, якого приховував амулет, і Бартом. – Я повинна була спитати. Бо якщо це не ти, то тоді хто? 

– Яка різниця? Ти побоюєшся, що вони виходять в місто? Але теж там буваю. Між повнями вовки безпечні, хіба що на них нападуть першими! – він дійсно не міг осягнути, навіщо відьмі вплутуватись в справи тих, від кого всі тримаються якнайдалі. 

Вона скинула голову і подивилась на нього з викликом.

– Різниця в тому, Нолане, що ти єдиний, кому я дозволила знаходитись серед людей. Ні Бласу, ні Еванс, нікому з їх зграї, а вони знайшли спосіб мене обвести мене навколо пальця. І я певна – не заради супутникової антени!  

Обличчя Ірени палало, але вона не закінчила фразу, бо хтось відчинив хвіртку на іншому боці вулиці. Ліхтар навпроти дома горів слабо, та навіть звідси відьма розібрала, що це не один з перевертнів. Дівчина була одягнена в світлу куртку, джинси та модні кросівки, а опинившись на морозі, одразу замоталася з шарф. 

– Нолане, – Ірена намацала в напівтемряві його руку і вчепилася в неї. – Бачиш цю дівчину? Як по-твоєму, вона одна з Тідвульфів? 

Нолан прислухався до власних відчуттів. Йому заважав амулет Ірени, який притупляв вовчі відчуття, але навіть з ним він міг заректися, - тут щось не так. Незнайомка поводилась вільно, наче прожила тут все життя, але її, хода та рухи видавали людину. Жодна вовчиця ніколи не була б такою неуважною, вже не кажучи про її запах. Дуже слабкий та майже невловимий…

– Не знаю, що тобі сказати, – нарешті видав він якомога тихіше. – Я не впевнений, але з іншого боку, ким вона бути ще? 

– Я скажу ким. Це Хлоя Стоун, яку шукають уже три місяці. Її фото висіло на кожному стовпі і вона була одягнена саме в цю куртку. Раритет, всі дівчата зараз шукають її по барахолках! 

– Ти впевнена? Може вона просто схожа, таких дівчат сотні, якщо не тисячі. І у вовків теж бувають мутації і слабкі діти, не забувай, що Тідвульфи не вперше змішують свою кров з людьми. Може тому ти їх і не помітила?

– А може справа в тому, що її викрали, як Денізу? Їй теж вісімнадцять, студентка, пішла з гуртожитку ввечері й не повернулась. Треба з нею поговорити, затримай Бласа, я повернуся за кілька хвилин.