Глава 51

Ніч спускалася дуже швидко і компанія прискорила крок, бо ліс ставав занадто небезпечним. Ірена не знала, як довго її мітки збиватимуть з толку ворогів і видихнула з полегшенням лише коли дерева раптово розступилися. 

В слабкому світлі місяця стало видно дерев’яну огорожу, яка піднімалася вище зросту людини, а потім – і саме селище. Нолан став ще більш напруженим, відьма відчувала це і непомітно торкнулася його руки. 

– Ти не знімав медальйон?

– Звісно, що ні! – промовив він хрипко, не зводячи очей з охорони, яка стояла на посту. Дві темні постаті. Людські, отже вони все-таки намагались маскуватись. 

– Не знімай, і взагалі не роздягайся в їх присутності, щоб ніхто не побачив твої шрами, – прошепотіла Ірена. – Ми не знаємо, хто з них це був… раптом він впізнає свій почерк!

–Ти чудово мене заспокоїла, – криво посміхнувся Нолан. 

– А я й не збиралася цього робити! – вона підвела палаючі очі. – Ти повинен бути весь час на стрьомі, взагалі не розслабляйся! 

– Ти теж…  

Нолан не закінчив фразу. Вони встигли спуститися з гори і опинилися біля воріт. Назустріч майже одразу вийшов високий хлопець, чиї чорні очі й волосся різко контрастували з блідою, майже прозорою шкірою. 

Підійшов мовчки, по-звіриному принюхуючись, але це не могло ввести відьму в оману. Він був слабкий. Не такий як Блас чи Еванс, та й взагалі в ньому було набагато менше від вовка. Поки Ірена вивчала охоронця, над головою у неї провістили невидимі крила. 

Ручний сич, який щойно повернувся з полювання, пролетів над ними і сів на плече до хлопця, блимаючи величезними жовтими очима. На людину це повинно було справити враження, навіть налякати, але Ірена тільки з нетерпінням озирнулась, бо не хотіла тут застрягнути 

– Фелікс? – Блас виступив назустріч молодому перевертню. – Не чекав, що Барт тобі дозволить чергувати. Щось сталося? 

– Хто це з вами? – хлопець пропустив слова повз вуха, примружився, вивчаючи гостей, і тонкі ніздрі його носа здригнулися.

– Допомога. Я привів хранительку, повідом Барту

- Щось вона не дуже схожа на відьму, - Фелікс глянув на жінку, яка здавалася надто крихкою і молодою. На підтвердження його слів Еванс засміялась, але стрималась і промовчала, бо пута з її язика зникли тільки недавно. 

Ірена теж посміхнулася. Бідне дурненьке дитя, які ж йому розповідали казки про відьом? Напевно, лякалки! Їй не хотілося починати з того, щоб доводити його правоту, тому вона просто витягнула руку вперед. Сич, який визнавав лише свого господаря, з легким шелестом перелетів у її бік і вмостився на згині ліктя. Його янтарні очі були спрямовані на хранительку, а потужний дзьоб легко потріпав хутро на комірі.

 – Фобосе? - хлопець витріщився на свого улюбленця. – Ти справжній засранець, знаєш про це? 

Еванс набридло мовчати. Вона нагадувала молоду кобилку, якій важко стояти на місці, чекаючи невідомо чого.  

– Не знала, що ти прийшла показувати фокуси, – хмикнула вона. – Давайте рухатися, скоро опівніч. Треба знайти Барта, у нас є новини. 

– Давай, Фобосе, пополюй поки що, – Ірена розірвала зв'язок з птахом і сич, змахнувши крилами, зник деревами. Всі також рушили, але Фелікс залишався на своєму посту, наче чогось чекав. Відьма заговорила до нього першою, майже по-материнські. – Ніколи не суди про ворога по тому, як він виглядає, інакше потрапиш у неприємності! Пішли!