Глава 50

До опівночі залишалось зовсім мало часу. Компанія продовжувала прутко рухалась до кордона між людьми та селищем перевертнів. Блас раз-у-раз поглядав на небо і прискорював ходу, геть втративши уважність, поки Нолан не впіймав його за каптур і не смикнув до себе. 

– Дивись під ноги, в снігу капкани. 

– Ще пастки?! – перевертень скинув з себе руку. – Крім тих трьох, які вже спрацювали? Бачу ти постарався, скільки ж їх тут всього? 

– Не скажу точно, не рахував, має  бути близько десятка.

– Непогано, – хмикнула Еванс, що йшла попереду. – Про тебе не дарма ходять чутки! Яка гостинність!

На Нолана її слова не справили геть ніякого враження. Він лише кинув в бік вовчиці холодний погляд. 

– Насправді ви маєте бути задоволені – я був милосердний, хоч міг знищити вас усіх. Кожного з вас і тебе також!

– Тоді чого ти чекаєш? Давай, кидай свої отруйні дротики, чи що що в тебе є при собі? – Еванс різко зупинилася. Уся ця витівка з відьмою та її коханцем була їй із самого початку не до душі. Вона і досі не відкинула ідею позбутися головної проблеми. Якщо Блас прислухається до неї, а не брата, Денізу можна буде повернути тим, кому вона належить. Скріпити договір і поділити ліс! Краще втратити частину своїх територій, ніж загинути, а Еванс зовсім не хотіла так рано прощатися з життям.  

– Зроби невірний крок і перевіриш, чи я не жартую і що в мене є при собі! – просичав Нолан, звужуючи очі. 

Ненависть до перевертнів і загнаний вглибину страх раптом вибухнули з новою силою. Колись він дійсно мріяв про помсту, саме тому й оселився в лісі, неподалік від зграї. Слідкував, вивчав їх звички і поступово змирився з тим, що сталося. Ніхто не був винен в тому, що у вовків свої закони: ні Барт, ні Нолан, який їх порушив. Але йти самому в лігво до тих, хто забрав шанс на нормальне життя? Якби не Ірена, Нолан не погодився б на це за всі скарби світу. І краще було його не провокувати. 

– Замовкніть обоє! – обірвала їх Ірена. – Нолане, я забороняю тобі комусь погрожувати. Ми всі зараз на одному боці і повинні триматись разом! Що до тебе, Еванс, якщо ти не заспокоїшся, я тобі особисто допоможу, без дротиків і вовчого аконіту!

Дівчина у відповідь ще більше наїжачилась. 

– Хочеш налякати мене, коли ми на моїй землі?! Бачу ти не набагато краще за звичайних людей, така ж самовпенена, поки не опинишся серед тих, хто сильніше!

Ірена зупинилась. За інших умов вона б ще могла пробачити дівчиську її зухвалість, але не зараз, коли їм треба пересуватись непомітно. 

– Ти щось сказала? – відьма, навіть не повертаючи голови запустила закляття, що зв’язує язика. 

Еванс різко повернулася. Мовчки, тільки блиснула жовтими очима, в який промайнуло здивування і страх. Тепер відьма зустрілася з нею поглядом – довгим, щоб вовчиця назавжди запам’ятала цей момент.

– От і добре, – проговорила вона. – Всім іншим я теж раджу закрити рота. Я відчуваю, що за нами хтось стежить, рухайтесь швидше, а я спробую приховати сліди!

Задумка була простою – залишити за собою «обманки» – мітки на кущах та деревах. Вони з'явилися там, де їхня компанія не проходила насправді і вели в інший бік – в сторону міста, куди перевертні поки що не ризикували суватися.

Ірена відпустила кілька фантомів – людських силуетів, які з'являлися і зникали в глибині лісу. Потім розкидала вовчі відбитки і знаком покликала Нолана. 

– Що сталося? – він зупинився, з тривогою поглянувши на відьму. – Ти ще когось побачила, чи ці двоє…

Він показав великим пальцем в бік перевертнів, що віддалялись, але Ірена обірвала його на пів слові. На розмови у них не було часу! Її руки несподівано обхопили його шию, дихання обпекло щоку, а губи опинилися небезпечно близько. 

– Поцілуй мене…

У Нолана запаморочилась голова. Він обійняв Ірену за талію, притягнув до себе і стиснув в шалених обіймах. Кров застукала в скорнях, але як тільки він опанував гарячі вуста, відьма зробила те, що перевертень помітити не міг. Поклала руку на стовбур дуба, за яким вони ховались. 

По пальцях побіг жар, торкнувся дерева, розтіклся вниз тонкими доріжками, що ледь помітно світилися. Слід побіг далі по снігу і скоро згас, але тепер відьма знала точно: ті, хто йде за ними відчують його. Запах жінки, яка шукає пару. Приторно-солодкий, мускусний, тягучий, такий сильний, що зіб’є їх зі шляху і змусить забути про свою місію. 

Правда тепер відьмі довелося витримати боротьбу з власним тілом. Вона насилу відірвалася від губ Нолана і зустріла його очманілий погляд.

– Тільки не кажи, що ти робиш це, бо боїшся, що я поведуся на когось з вовчиць, – дуже тихо промовив він та провів великим пальцем по її губах. 

Ірена здивовано підняла брову. Таке їй ніколи б не спало на думку, але це оначало, що магія працює. З Ноланом і з кожним вовком, що десь непомітно йшов за ними.