Глава 48

Ірена уважно подивилась на вовчицю. Самовпевнена, тут не віднімеш, і в дівчині було так мало страху, що відьма відчула щось схоже на симпатію. І все-таки вона не хотіла ризикувати. 

– Тобі доведеться мені довіритись! Сидітимеш тихо, щоб ні за яких умов не видати своєї присутності, бо батько Денізи не просто альфа. Він справжній хижак.

– Всі альфи хижаки, інакше вони не могли б керувати зграєю! – насмішкувато відповіла дівчина. 

Вона подивилась на відьму з викликом, але Ірена й оком не моргнула.

– Не сумніваюсь, але ти всіх міряєш по своїй зграї. Згадай того, хто на вас напав, хіба він мав для цього причину? Йому просто завадили зайві свідки! Ці вовки кровожерливі тварини, яким все одно, кого вбивати: людей чи інших перевертнів. Тому,  – Ірена зупинила довгий погляд на Еванс, змушуючи дивитись собі в очі. Непомітно підкорила своїй волі. – Ти або погоджуєшся повністю мені довіритись, або ми відміняємо нас “спіритичний сеанс”.

Еванс перезирнулася з Бласом. 

– Чатуй, поки я буду у відключці, – попередила вона. – Я не знаю, чи можна довіряти іншим перевертням, а от людям точно ні! Не тягніть вже резину, я готова! 

Ірена кивнула в бік важкого табурету і Нолан витягнув його в центр кімнати, потім жестом запросив Еванс сісти. 

– Запам’ятай – повторила відьма дуже тихо, нахиляючись до вуха дівчини. – Ти просто провідник, будеш моїми очима й вухами, але сама ні за який умов себе не видавай. Уяви, що  спиш і дивишся сон. А тепер закрий очі.

Еванс неохоче послухалась, опустила повіки і її тіло непомітно впало в заціпеніння. 

– Знайти їх, дівчинко, шукай іншу зграю, нам потрібний альфа.

Спочатку нічого не відбулося, а потім Еванс різко здригнулася й це не було схоже на сон! Вона наче рухалась в просторі, де все виглядало нечітким та спотвореним. Ще хвилина й липке марево почало зникати, ватяна тиша змінилася голосами, скрипом та придушеним гарчанням багатьох вовків. 

Ірена поклала руку на плече вовчиці і повторила свій наказ: 

– Тепер сили тихо, Еванс. Як миша! 

Місце, де вони опинились, було не в лісі. Це нагадувало звалище або закинуту територію старого заводу, тільки невідомо якого саме. Вовки стояли невелики групами, але трималися на відстані, наче побоювались наблизитись до свого альфи. Лише один з них, що зовні нагадував безхатька, сидів на іржавій конструкції з труб і якогось мотлоху та нервово гриз чорні довгі кігті. 

Альфа теж був тут і відьма одразу його впізнала. Високий, кремезний, з бритою пошрамованою головою і обличчям людини, яка відсиділа три пожиттєвій терміни. 

Темна маса вовків колихнулася, звільняючи лідеру місце біля вогню і тепер Ірена побачила те, що підтвердило здогадки остаточно. Військову форму. На ньому біла польова куртка з вицвілими погонами та важкі берці. А ще – це обличчя. Звісно, він змінився, але відьма вже зустрічала його – в спогадах маленької дівчинки, яка підглядала за батьками у шпарину…

– Тихо! – його гарчання луною перекотилось по складу, а Еванс знову здригнулася, так що відьмі довелося стиснути її плечі. – Я зібрав вас, бо з трьох моїх розвідників не повернувся ніхто. Вони або зрадили мене, або загинули. В обох випадках я повинен знайти винних і покарати! 

По натовпу пробігся гомін.

– Хтось з вас хоче хтось сказати? – альфа стиснув кулаки. 

– Я знаю, хто винен – підвівся “безхатько” і Ірена помітила, що в цьому вовкові майже немає страху. Він дивився на альфу з викликом і рухався впевнено, хоча й обережно. – Я казав, що нам не слід лізти так близько до людей, Дірку, але ти мене послухав. Треба було почекати повні, а потім просто знищите це стадо! Два дні нічого б не вирішили! 

Дірк розвернувся так швидко, що Ірена не встигла помітити рух, побачила лише, як той, хто посмів заперечити, упав на бетон. По-звіриному загарчав, але не ризикнув підвестися. 

– Ти недооцінюєш людей. Вони не настільки беззахисні, а ще у них є те, що по праву належить мені. Я повинен повернути це до повні, тоді у нас буде не тільки ліс, а й місто! І всі люди разом також! Я, Дірк Вервульф даю вам своє слово, якщо ви підете зі мною, от отримаєте свою винагороду! 

Він закінчив промову  і склад вибухнув виттям, від якого волосся ставало дибки. Губи перевертня здригнулися в самовдоволеній посмішці і окинув поглядом свою зграю – майже півсотні дорослих вовків, підлітків та жінок. Єдиний кого йому не вистачало – спадкоємець і це місце могла зайняти тільки вона. Деніза! Вона була його першою дитиною, тією, хто мав найсильнішу й найчистішу кров і тому…

Раптом альфа застиг та повернув голову, наче відчув чиюсь присутність. Ще мить - і він схопився б за невидиму нитку, яка тримала зв’язок між ним та Іреною, але відьма його випередила. Вона шумно зітхнула, розплющила очі і різко прибрала руки від Еванс. Видіння миттєво обірвався, а з ним – і зв'язок. 

Нолан за два кроки подолав відстань до неї та підставив плече. 

– Що ти бачила? 

– Все. Вони поруч і їм потрібна Деніза.