Глава 47

У відповідь Блас тільки зчіпив зуби. Обвів кімнату підозрілим поглядом і зупинився на відьмі, що стояла перед ним, склавши руки на грудях. 

– Чуєш, я витратила на тебе свої запаси зілля і власних сил, тому що за тебе заступилися. Вважай, що це борг і я не так багато від тебе хочу.

–Дідько, Бласе, просто відкрий рота і розкажи їм все про Денізу! – не втрималася Еванс. – Час йде, на нас чекають до опівночі, потім сам знаєш що буде! 

– І що ж ви задумали? – Ірена повернулась до вовчиці, але та розвела руками. – Хочете навідатись в гості всією зграєю? Я б не радила. Жертв буде багато, а у вас, як я чула і без того не все гаразд. Зграя занепадає, чи не так? Молодняка все менше, старі вовки вже не можуть охороняти кордони, може тому тут з’явилися ті - інші? А якщо я до всього покличу поліцію…

Слова Ірени боляче вдарили Бласа. 

– Ніхто не збирався на вас нападати! – гаркнув він, скинув ноги з лавки, потім натягнув на себе худі, що вже просохло біля печі. – Ми прийшли, бо Денізі потрібна твоя допомога! Ти поставила на неї знак, що зупиняє вовка.

– Поставила! Це мій обов’язок, зупиняти кожного, хто може нашкодити людям, а Деніза не розуміла, що відбувається. Ти в цьому винен, Бласе! Ти затягнув її силою в ліс, поставив мітку і дозволив втекти, а треба було думати головою… і бажано верхньою. 

Еванс засміялась в своєму кутку. Як видно порівняння прийшлося їй дуже до душі.

– Він не міг, – сказала дівчина насмішкувато. – Ніхто з вовків не може, коли знаходить свою справжню пару. Мені розказати все, чи ти таки відкриєш рота, Бласе? Про те, як ти покинув пост в день чергування, бо тебе потягнуло наче на мотузці. Барт сто разів попереджав, щоб ми не перетинали кордон, але ти пішов ще далі, в той закинутий старий парк. Я бачила, як ти дивився на неї з кущів, наче на здобич! І навіть я вловила її запах, він був нестерпний, такий солодкий, що аж забивало дух! Я навіть подумала… хоча ні, такого не може бути!

– Чого саме? – Ірена непомітно запустила магію, торкнулася вовчиці ментально, поки та не закрилася. 

– Жодна людина не може мати такого запаху, тільки вовчиця в свою першу тічку, тому у Бласа знесло дах! – неохоче закінчила Еванс. - А потім я її побачила – така худа і слабка, вона зовсім тобі не підходить, може тому вона зараз помирає? 

Блас спалахнув миттєво і схопив би Еванс за шию, якби Нолан не втрутився. 

– Я знаю,що ти була б тільки рада, але Деніза не помре! Я не дозволю! – хлопець смикнувся ще раз, але змушений був зупинитись. Скривився, бо рани хоч і затягнулись. але ще нагадували про себе. 

– Сподіваюсь, що ні, – підтвердила Ірена. – Я вже втрутилась у ваші справи, хоча не повинна була, то ж доведеться довести все до кінця. Але ти теж повинен дещо знати… – тепер відьма ледь не пропікала його поглядом, пригвоздивши до міся. – Еванс має рацію, Деніза не людина, вона перевертень- напівкровка! Тому її теж потягнуло до тебе, тільки дівчина нічого не розуміла, а ти просто вирішив її викрасти. І знаєш що? Це була твоя найбільша помилка, Бласе, бо за Дензіою полює ще дехто.

– Не може бути, хто?! 

– Вовки з іншої зграї. Ті, яких ми вже бачили, тому що один з них – її батько. 

Еванс в своєму кутку видала звук, який нагадував гарчання.

– Я не вірю! Така слабка, зграя повинна була відмовитись від неї ще в дитинстві! 

– І тим не менш її шукають, – одрубала Ірена. – Один з вовків поранив поліцейського, другий напав на нас по дорозі, інший перестрів вас. Тут повно їхніх шпигунів! Я повинна дізнатись, скільки їх і де вони зараз, але для цього мені потрібна ваша допомога. Одного з вас. 

– Допомога? І яка саме? – перепитала Еванс.

– Встановити з іншим кланом зв’язок.

Блас перезирнувся зі своєю подружкою, нічого не розуміючи, але для Нолана все одразу стало ясно. 

– Ти хочеш залізти їхньому альфі в голову?! Жартуєш? А якщо він відчує твою присутність?  

– Не відчує. А от якщо він дістанеться до пам’яті Денізи, то не тільки дізнається, де вона, а й побачить всіх вас! Ваші домівки, ваш ліс і ваших дітей. 

Запала мертва тиша. Ірена відчувала страшенне напруження навколо себе, але встигла зробити ледь помітний знак Нолану. Він не міг втрутитись, щоб не видати своєї вовчої сутності. Блас хотів, але його випередила Еванс. 

– Я згодна. – Ірена помітила, як дівчина кинула погляд на Бласа. З острахом, що він знову собою ризикуватиме, хоча ще повністю не одужав. – Мене не так просто розкусити якомусь чужому альфі, кажи, що треба робити!