Глава 42

Альфа повернувся до ліжка і пробігся поглядом по Денізі. 

– В мене питання, брате, я погано бачу, чи ти не поставив на ній свою мітку? – Барт взяв непритомну за підборіддя, але ні на шиї, ні на плечі не було відмітин. 

 – Поставив, – скрипнув зубами Блас. 

– І де ж вона поділась? 

– Ніде. Мені довелося діяти обережно, на випадок, якщо їй доведеться ще раз повернутися додому, я маю на увазі людей, з якими Деніза жила!

Блас уникав зустрічатись поглядом з Еванс, бо передбачав, що вона буде його висміювати. Просто нахилився, задрав штанину і показав два довгих сліди, що білили на шкірі. 

– На нозі, ти серйозно? – Альфа вирівнявся і розвів руками, але Блас його випередив.

– Денізу зачиняли на дурці, тримали голодною, тому що вона не така як всі! Поліція її вже шукає, якби нас застукали і побачили рани на шиї, її б зачинили надовго, а так, я міг повернутись ще до повні. Все, можеш сміятись мені у вічі і називати слабаком! 

Барт досить довго мовчав. Останнім часом в зграї всі стали іншими, відчувалося якесь хвилювання, незгода з тим, як вони жили століттями. Роздувати новий скандал він не хотів, тим більше мова йшла про його єдинокровного брата. Майже через силу альфа повернувся до непритомної дівчини. Якщо справа не в мітці, тоді повинно бути ще щось…

– А це що таке? - раптом він схопив Денізу за руку. – Можеш мені сказати, що це, по-твоєму?

Альфа розгорнув її долоню. Навіть у напівтемряві був добре помітний знак, накреслений Іреною – захисний, що «виганяє вовчу хворобу».

– Звідки це у неї? Ну? – Барт схопив брата за комір і ледь не задушив, а потім струхнув і відштовхнув від себе.

 Той налетів на Еванс, що стояла біля дверей в тіні, закашлявся і прибрав зі свого плеча її руку. 

– Не знаю! Може, це та жінка, яка її ховала в себе. 

– Яка жінка?

Розповідь виявилася короткою – про те, як Нолан опинився поруч на своїй машині, про дім на околиці і руду красуню, яка сховала Денізу у своєму домі. 

– Вона дивна, та руданка, мені навіть здалося, що це не людина! – проговорив Блас, потираючи шию, але альфа мигцем опинився поруч.

– Звичайно не людина! Вона відьма, яка оберігає кордон і досі ми дотримувались домовленості. Може тому вона тебе не спалила, коли ти, як останній придурок притягнувся до неї у двір! Але… я все одно не розумію, який зв’язок між відьмою, твоєю подружкою та Ноланом?  

– Я знаю який, - відповіла Еванс. - Я їх бачила їх разом з тим красунчиком. З Ноланом, якщо його так звуть. 

– Разом? – перепитав Альфа. – Що ти маєш на увазі?

– А що тут незрозумілого? Вона жінка, він чоловік… – Еванс звела голос нанівець, даючи зрозуміти, що мова аж ніяк не про випадковість. І не про просту підтримку. – Не знаю, що там було насправді, але думаю, шо все сталося так: це самий Нолан побачив нашу дівчинку, яка накивала п’ятами від твого брата, посадив у машину і повіз до відьми. А та зробила все, що була зобов’язана – поставила свій знак. І зняти його може теж тільки вона.

– Це правда? – вкотре альфі доводилось повторювати своє питання. 

– Не знаю. Але я перестрів їх в лісі, коли вени везли Денізу в машині, – неохоче відповів Блас.  

– Зрозуміло. В такому разі у тебе тільки один вихід, забирай свою подружку і тягни до відьми, якщо хочеш її врятувати, – Барт показав пальцем на Денізу.

Еванс повільно повернула голову в бік ліжка і поцокала язиком. 

– Нічого не вийде. Він її не донесе, доведеться ховати у лісі, а ти сам казав, що у неї може бути якась заразна хвороба. Спалити… Теж небезпечно, ми себе видамо, а я б не хотіла побачити тут ще більше людей і поліцію. 

– Твої пропозиції?

– Привести відьму сюди. Ти сказав, що між вами магічний договір. вона його не ризикне порушувати, якщо на неї на нападати. – розмірковувала Еванс

–Тобто, ти хочеш сказати, ця жінка піде сюди добровільно? – не витримав Блас. – І хто з нас божевільний?

– Піде, – спокійно заявила вовчиця. – Я можу побитися об заклад! 

Альфа оцінювально подивився на гнучку, сильну постать. Очі Еванс світился, а пальці з довгими кігтиками були стиснуті в кулаки –  така не дасть себе образити. 

- Гаразд, - погодився він. - Умови ті ж, до ночі відьма має бути тут, або ми позбудемося дівчини.

Молодший брат із подружкою зникли за дверима, а Барт підійшов ближче до непритомної незнайомки. Щось у її зовнішності здалося йому віддалено знайомим. Начебто вихопленим з минулого, але де вони могли перетинатися і чому від неї йде відчуття загрози? 

Безпорадна, худенька, з розметаним по подушці чорним волоссям, вона притягувала до себе якоюсь прихованою силою. Тепер навіть Барт Тідвульф зрозумів молодшого, який запав на це непримітне з першого погляду дівчисько. Залишилося тільки підняти завісу таємниці і він сподівався, що відьма дійсно погодиться прийти.