Глава 41

Присутні відступили на кілька кроків, настала тиша, яку порушувало лише хрипке дихання Денізи. Без всяких церемоній альфа скинув шкуру, якою її накрили, потім прибрав з обличчя волосся, що прилипно до спітнілого чола. 

– Чому я не бачу твоєї мітки? – проговорив він нарешті, повертаючись до брата. – Це ти теж хотів зробити потім? Хіба я не пояснював тобі і всім іншим, що в зграю не можна приводити необернених людей?! Ми вже втратили половину наших жінок, а все почалося саме з того, що дехто забув, ким є насправді і кого треба уникати! 

– Барте, – подав голос молодший брат, але альфа штовхнув його в груди.

– А ти заткни пельку і краще помовч, я поки що дещо вам всім нагадаю. Дванадцять вовчиць. – Барт пройшовся повз мовчазних сородичів. Всі вони опускали очі, побоюючись зустрітися поглядом. – Дванадцять із тридцяти двох, що були в зграї, пішли від нас! Ви всі бачили, як це було: спершу вони ставали слабшими, потім втрачали свого вовка, потім помирали. Такого ніколи не траплялося раніше! Але це ще не все! Ті, що залишилися, не народжують дівчаток. Жодної за п’ять років. Такими темпами скоро від зграї не залишиться нічого! 

Він кинув погляд через плече в бік Денізи і стиснув зуби.

–  Це почалось тоді, – продовжував Барт, – коли ми послабили закон і дехто з нас спробував жити серед людей, а не поруч із ними. Перетнув кордон, бо відчув у людині свою справжню пару. Тоді я сказав, гаразд, ти можеш привести її сюди, але не силою! Знаєш чому Бласе, чи тобі нагадати? Тільки одна з десяти може пройти трансформацію і залишитися живою, твоя подружка явно не їх числа. Якщо вона не доживе до ранку, або знов хтось захворіє…

– Що, виженеш мене? – Блас більше не збирався мовчати, тепер він встав між ліжком, на якому лежала непритомна Деніза, і альфою. – Гаразд. Я заберу її просто зараз і піду. 

–Повернувся на місце! – тихо прогарчав Барт. – Я не давав тобі дозволу…

Альфа не договорив, бо вперед вийшла Еванс. Світло місяця, що пробивалося крізь вікно пробілгося по її обличчю – спокійному, рішучому, бзе жодних ознак слабкості. 

– Є інший спосіб, – сказала вона. – Ти, Бласе геть очманів від її феромонів, з тебе ніякого спросу до повні. А ти Барте… ми всі тебе поважаємо, але я розумію, що прийнти рішення, коли мова йде про брата… така собі задачка. – вона повернулась до інших вовків, що були в кімнаті. – Я пропоную жеребкування. Хай зграя вирішить: залишаємо дівчину чи… позбуваємось. Тихо, без шуму, поки ще не стало пізно.

– Еванс! – Блас підхопився на ноги й тут же зашипів від болю, схопившись за бік. – Ти не вирішуватимеш за всіх!

– А я й не збираюсь, – вона навіть не глянула на нього. – Я тільки нагадую про закон, права я чи ні, Барте?

Тепер вовчиця поглянула на альфу він одразу відчув, це не помста, бо в її очах не було ненависті. 

– Права, – проговорив він хрипко. – Принесіть сірники. Кожен, хто вважає, що дівчині тут не місце, хай кине в кружку зламаний. Всі інші – цілий. Я підрахую і ми зробимо те, що вирішила більшість. 

Губ Еванс торкнулася ледь помітна, зверхня посмішка. Вона зняла з полиці глиняний кухоль, а поруч запалила масляний каганець, очікуючи, поки всі зберуться. Блас дивився на дівчину, разом з якою виріс і не міг повірити, що вона так вчинила. Байдуже, прикриваючись законами зграї. 

Він намагався не дивитись, як всі по черзі кидаюсть свій сірник я стояв, вчепившись в стіл пальцями з такою силою, що кістяшки побіліли. 

– Твоя черга – Барт підставив йому кухоль.

– І навіщо? Всі знають, чого я хочу! – огризнувся молодик.

– Бо ти маєш брати участь в жеребкуванні, як і всі інші. Кидай! 

Блас послухався. Його сірник впав в купу з іншими, а потім Барт в повінй тиші висипав вміст кухля на стіл. Серце Бласа стукало об ребра, як боежвільне, лоб вкрився холодним потом і він був гоотовий битися, коли почув голос альфи.

– Більшість вирішила, що вона може залишитись, тобі пощастило, брате.