Глава 40

Хранителька потай спробувала встановити ментальний зв’язок, але марно. Все, що вона іноді вихоплювала посеред суцільного туману – незнайомі, похмурі обличчя, що нагадували розпливчасті плями. Ні місця, ні думок Денізи. Проте, Ірена й не могла побачити нічого іншого, але не тому, що дівчина пройшла через трансформацію. Все було набагато складніше – її підопічна лише іноді приходила в себе, розплющувала очі і знову провалювалась у небуття. 

В один з таких моментів і кімнату зайшов незнайомець – чорнявий чоловік, що був вищим та кремезнішим за інших. Він стягнув з себе шкірянку, недбало кинув на грубий дерев’яний стілець і наблизився до ліжка. Отже, йому не збрехали.  Звістка про те, що брат привів з собою “наречену” застала альфу за селищем, а коли він повернувся, то побачив це – непритомну дівчину, а навколо неї інших вовків.

– Що з нею таке? – він повернувся до Бласа, що стояв біля узголів’я. – Поранена? Хто на вас напав?

– Ніхто, – буркнув Блас. – Вона наступила на капкан, один з тих, що розкидані на кордоні. 

– А чому ніхто її не попередив? 

Блас промовчав. Він просто не встиг цього зробити, бо не очікував, що Деніза спробує втекти. Між ними все було чудово, він давно заручився її довір’ям, залишався останній крок. Те, що вона відмовлялась прийняти свою нову сутність, стало несподіванкою. Ударило по самолюбству вовка, якого відштовхнула самиця. 

– Все сталося надто швидко, – Блас не дивився на брата, в грудях у нього пекло і відчуття провини ставало все сильнішим. 

Всю дорогу від галявини, де Деніза потрапила в пастку, і до селища її довелося нести на руках. І навіть тоді вона не пручалась лише тому, що у неї не було сил чинити опір. Його кохана дівчинка була до смерті налякана і незабаром зовсім зомліла. 

– Не розумію, – альфа підійшов ближче, взяв непритомну за руку і перевірив пульс. Той був дуже слабким і частим. Поганий знак. – Вона мала давно зцілитися. Чого ти не домовляєш?

У відповідь не пролунало жодного звуку і тоді альфа звернувся до дівчини, що стояла поруч із схрещеними на грудях руками. Тієї самої, з довгим сріблястим волоссям.

– Еванс? Де ти їх знайшла?

– Кохалися тут неподалік, – вона зморщила носик і з неприязню подивилася на Денізу.

Обраниця Бласа була як тріска в оці – заважала, дратувала та викликала біль. До її появи між Еванс та братом альфи були зовсім інші стосунки, і вона мріяла, що вони закінчаться весіллям. Тепер надії на це не залишилося, якщо тільки так звана наречена не помре, а виглядала новообернена на диво погано.

– Кохалися? Тоді чому вона лежить тут із розтрощеною ногою? Мені хтось скаже правду?

– Так, Бласе, скажи! – Еванс показала зубки. – Всім буде цікаво послухати, як твоя кохана кинулася геть, коли ти розповів їй правду про себе. Уявляєте, це пташенятко гадки не мало, з ким втекло від людей. Адже вона втекла, чи не так? Я теж хочу дізнатись, ти налив їй меду у вуха, щось пообіцяв чи просто схопив першу-ліпшу дівку, яка підходить для народження нащадків? 

Еванс розходилася і на її руках з’явилися кігті – ознака злості і обернення, які не піддавалися контролю. 

– Досить! – перервав її альфа. – Я не просив тебе робити припущення, Бласе, говори ти! Те, що каже Еванс – правда! Ти дійсно не сказав своїй дівчині, хто ти?

– Сказав. Тому вона й кинулася тікати, а потім потрапила у капкан, один із тих, що ставить той ненормальний здоровань…

– Дідька лисого, припини брехати! Цього нам тільки не вистачало, навіщо ти приволік її проти волі? Ти не знаєш, як звертають жінку, чи так поспішаєш покрити її собою, що посварився з розумом? - голова клану розлютився не на жарт. – Геть звідси всі. Я мушу її оглянути, тут щось не так!