Глава 39

Дрова в печі продовжували потріскувати, за вікном ліниво кружляв сніг, але в хатині все наче завмерло. Нолан стояв поруч нерухомо і дивився в підлогу. Потім підняв очі:

– То ось чому ти мене врятувала.

Він давно хотів дізнатись відповідь, але ця вдарила надто боляче. Просто відлуння минулого – ось ким він був для відьми, тим, хто нагадував її першого чоловіка. Вона не стала заперечувати.

–  Коли я тебе побачила, то вирішила, що вдруге цього не допущу і ти не помреш.

Ірена уважно подивилась на Нолана. Ще кілька хвилин тому в його очах плескотіла пристрасть, але тепер вони були мертвими і крижаними, сповненими смертельної образи. Про причину вона здогалася одразу.

– Ти вирішив, що я бачу в тобі Сола?

–  А хіба ні? У тебе не могло бути ще одного вовка, тільки він і я. То хто з нас кращий?

Ірена підійшла впритул і закинула голову, щоб він не міг відвести очей. Вона більше не була сповненою туги за минулим, але її магія готова була вирватись назовні і в кімнаті стало нічим дихати.

– Не смій принижувати мене, – дуже тихо проговорила Ірена. – Я розумію, коли сусіди пліткують у мене за спиною, вони лише люди і судять по собі, але ти… Невже ти правда думаєш, що в сімнадцять років моє кохання було таким?! Що я віддавалась Солу десь в кущах нашого саду, чи темному кутку пральні?   

На підлогу посипались іскри з її тонких пальців.

– Між мною та тим нещасним хлопцем не було нічого, крім поцілунків і ми збирались обвінчатися, як тільки вдасться втекти. Я не знала, що ті рани нанесли йому не собаки, а вовки! Не знала, в кого він перетвориться, тому…

– Досить! – Нолан схопив відьму за плечі. – Не продовжуй, я не хочу, щоб ти робила собі боляче, якщо хочеш підпалити мене – давай, я заслужив.  

В хатині повисла тиша, чути було тільки, як сніг шкребеться у віконниці. Нолан нахилився і торкнувся губами маківки відьми, вдихнув солодкий аромат її волосся.

– Пробач. Мені шкода, що ти це пережила, – тихо мовив Нолан. – І що я теж…Але як ти сама сказала, мабуть, це доля.

Вона вивільнилась не одразу. Мовчки підішла до скрині, що стояла в кутку, потягнулася за шаллю і накинула на плечі. Заговорила рівним, майже відстороненим голосом.

– Нашу долю ми вже змінити не можемо, ти маєш рацію, але у Денізи повинен бути вибір!

– Хіба вона його вже не зробила?

– Не знаю! – випалила відьма у відчаї. – Я не можу встановити з нею ментального зв’язку. Все наче в тумані! Я ніколи з таким не стикалась і боюся, що ми упустили час, Деніза або загинула, або втратила людську свідомість. Єдине, що можу сказати точно, востаннє я бачила її з Бласом і з ще однією дівчиною з їхньої зграї. І скоріше за все вони зараз в своєму селищі.

Їй було страшно навіть вимовити це вголос, але Нолан не міг в таке повірити

– Що, як вона просто закрилась від тебе, не забувай, що Деніза дочка альфи. Могла зробити це навіть не розуміючи!

– Нолане, хто з нас двох відьма? – втомлено проговорила Ірена. – Повір, я знаю, про що кажу і якщо мої найгірші здогадки правдиві, у нас є тільки один вихід.

–І який?

Ірена відповіла неохоче.

– Франк і його хлопці. Вони знають ліс, як свої п’ять пальців і нічого не бояться.

– Ти хочеш покликати мисливців?! – він не повірив своїм вухам.

Франк дійсно був відомий в містечку мисливськими трофеями і не відмовився б отримати вовчу шкуру, але полювання на вовків біло заборонене, а наближення до «резервації» і поготів. Це пояснювали тим, що всі жителі загинули від невідомої зарази, яку є ризик підхопити знову. Гарна версія, на яку досі всі купувалися.  

– Їм не доведеться нікого вбивати, – Ірена легко прочитала думки Нолана. – Просто трохи налякати. У мене в гаражі стоїть ящик: сорок набоїв, у кожному вовчий аконіт і срібна дріб. Один постріл у ногу, і вовк падає, навіть не встигнувши перекинутись. Вони віддадуть нам Денізу, живою чи ні!

– Цього не буде! –Нолан не дослухав і скочив на ноги.

– Що значить «не буде»? –вона підвела брову

– Те й значить. Це не просто візит ввічливості, а оголошення війни. Поки ми не чіпаємо перевертнів, вони дотримуються угоди. Їм це не подобається, це правда, але ніхто не перетинає межу! Хочеш, щоб це змінилося? От тоді ти точно зможеш потренуватись використовувати не тільки магію, а свій срібний ніж…

Ірена спалахнула.

– Дотримуються угоди?! Вони вже ходять до міста, ти забув, що пропало п'ятеро дівчат! Деніза була останньою, всіх бачили на узліссі і я віддам свій мізинець, якщо помиляюся, тому не став мені умов! – вона зупинилася. – Чи може це знову ревнощі? Ти ревнуєш, – насмішкувато промовила Ірена – До мисливців, серйозно?

– Не до мисливців. До того, що ти довіряєш їм більше, ніж мені. Я не можу цього пояснити, але відчуваю… щось відбувається в селищі. Деніза або повернеться сама, або її вже можна не шукати.

Після його слів у кімнаті стало неймовірно тихо. Ірена відчула забутий біль. Не повернеться, як не зміг повернутися Сол, бо було вже пізно! Вона дорого б заплатила за те, щоб відкинути слова Нолана, але зрозуміла, що він теж «бачить», тільки по-своєму. Його веде інстинкт альфи, хоча й прихований. Якби ж тільки можна було просто зараз дізнатись правду! Все, що відбувається за кілька миль звідси, там, куди вона не могла дістатися навіть за допомогою магії.