Глава 38

– Вважаєш я про це забув? – Нолан опустив з лежанки ноги. Натягнув штани, босоніж наблизився до Ірени, став за спиною та обійняв за плечі. – Але таке життя як у мене… Іноді я жалкую, що ти втрутилася.

– Серйозно?! – Ірена спалахнула. – Ти волів би стекти кров’ю на дорозі? 

Нолан повів бровою. Він не прикидався і не лукавив, бо насправді втомився весь час заганяти свою сутність вглуб, уникати людей та залишатись самотнім. Ірена гірко всміхнулася і відштовхнула його від себе. Потім відвернулася і довго дивилась в темне вікно.

– Ти часто питаєш, чи був у мене хтось, думаю час розповісти. Про це не знає ніхто і не повинен знати, я давала обіцянку відьмам в ордені, але… З тобою я вже її порушила. Я весь час роблю помилки! 

Нолан не промовив ні слова, мовчки стояв за спиною, наче кам’яна глиба. Він дійсно весь час відчував – є щось або хтось, крім обов’язків перед орденом. Те, про що відьма не хоче розповідати! Якщо вона не зробить цього зараз, то мовчатиме довіку, тому він просто стиснув зуби і продовжував дивитись на хвилі рудого волосся, розсипаного по спині. 

– У нас з тобою дещо спільне, Нолане, я теж сирота і теж зростала без батька. Тільки в мої часи дівчат відправляли в церковний сирітський притулок. 

– В твої часи? – буркнув він. 

–  А скільки ти думаєш мені років? – тепер Ірена повернулась і з викликом подивилась йому в очі. – Не соромся, кажи!

– Я ніколи про це не думав, – він знизав плечима. 

– В такому разі подумай тепер, бо я  могла б легко задурити голову твоєму діду! Так, Нолане, відьми живуть дуже довго і це ще одна з причин, чому ми не заводимо родину. Ніхто не хоче ховати своїх рідних, особливо дітей!

–Тільки через це? В такому разі тобі немає про що пектися, перевертні теж живуть довго.

Він впіймав руку Ірени, але зараз вона не була гарячою, пальці навпаки стали крижаними, хоча відьма цього не помічала. Очі у неї гарячково поблискували.

– Знаю, – вона помовчала. – Він теж був таким, схожим на тебе.

Пальці Нолана стиснули її руку до болю. Він міг подумати все що завгодно, крім одного – його руданка кохала іншого вовка?! Настільки, що не могла забути? 

– Мені було сімнадцять і все, що я бачила щодня – церковну сіру стіну і безкінечну працю, – глухо проговорила вона, звузивши очі. – Нас змушували вставати о четвертій ранку, молитися і працювати. Щодня, без перерв і надії щось змінити. Хоча, можна сказати, що мені ще пощастило! Я працювала у пральні, а там було тепліше і більше шансів, що таке недішливе створіння залишиться живим. 

Вона мигцем озирнулась на Нолана. Він був блідим і слухав так, наче від її слів залежало його власне життя. 

– І як же ти його зустріла? – нарешті промовив він.

– Дуже просто! Як сказала потім моя бабуся, це була доля. Одного разу я затрималась, знімаючи білизну і поверталась назад вже в сутніках. Тоді я і побачила його, – Ірена слабко посміхнулася. – Хлопець був поранений і ховався в садку, а мені стало його шкода. Тоді я й зробила свій перший “гріх” – порвала простирадло, щоб перев’язати Солу ногу. 

– Сол. Дивне ім’я…

– Нічого дивного! Воно так і перекладається: сіль з перцем! Правда тоді я нічого цього не знала, я взагалі нічого у нього не питала, а треба було! Тому що потім, коли ми вже планували втекти разом, нас впіймали. – Ірена вчепилася в край підвіконня і дивилась в темряву. – Була повня, Нолане, здогадуєшся, що сталося потім? 

– Не може бути, – хрипко промовив він. – Хіба таке може повторитися двічі?

– До нас доходили плітки, – вона пропустила його слова. – Про те, що у селян крадуть скот, про зниклих дітей, про дівчат, які… Але я думала, що розповіді про перевертнів просто казки. До тієї ночі! Перетворення Сола було жахливим і, мабуть, в притулку не залишилося б нікого живого, якби не одна дрібничка. Ця сама, – вона витягнула з кишені срібний ніж. – Єдине, що залишлось у мене пам’ять про маму. Я ховала його від черниць в панчосі і тієї ночі він врятував мені життя. Срібло і руни на руків’ї. 

Вона замовкла і Нолан вперше побачив, як смарагдові очі наповнились слізьми. Він не хотів слухати далі, але відьма все одно продовжила.

– Я вбила його власними руками, того, кого кохала, а наступного дня за мною раптово приїхали. Відьми з ордена завжди таке відчувають, бо це був вибух справжньої магії. Мене забрала тітка, а потім я дізналася про те, ким була моя мати і ким повинна буду стати я. Хранителькою, Нолане! Це – моя сутність і я ніколи через неї не переступлю, навіть заради тебе!