Глава 36

Нолан  розплющив очі. Кімнатка була темною, світло падало через віконце косими смугами, отже, час уже перевалив за полудень. Він напружив пам'ять, але вдалося вихопити тільки уривки: як вони дісталися до хатини в гущавині, як він опинився в ліжку… Де зараз Ірена, згадати не міг. Скрипнули двері, і відьма з'явилася з оберемком гілок, увінчаних чорними ягодами. Нолан зі стогоном спробував підвестися, але кімната дивно погойдувалася, хоча він не відчував болю чи інших наслідків нападу.

- Чому мені так погано? – звернувся він до відьми. – Голова розколюється.

– Тому що на тебе напав вовк із іншого клану, – вона примостилася поруч на дубовому стільці. – Подякуй своєму тілу, інший би таке не витримав.

Нолан скосив очі – груди розсікали три рвані смуги від пазурів перевертня. Такі відьма вміла загоюватися одним рухом, але цього разу, напевно, все пішло не так. 

– Скільки минуло часу, я мусив давно зцілитися! – за все життя він не почувався так жахливо, навіть коли хворів в дитинстві на кір. 

– Багато. І якщо ти зараз же не ляжеш, я знову тебе присплю!

– А це вже ні! – він відсторонив руку, що тримала чашку і гарячим нпаоєм. - Я впораюся сам.

– Правда? Чудово, тоді я просто почекаю. Але коли після заходу сонця у тебе поїде дах, не дивуйся. До речі, я не залишуся тут, краще спати в кучугурі, ніж із тим, хто себе не контролює.

– Про щоце  ти?

Соня схилилася до нього так низько, що дихання торкалося його щоки.

– Після таких ран ти відчуватимеш ЇХ. Близькість та спрагу крові. Я бачила того перевертня на галявині і ще одного, який попав у пастку біля мого будинку, і знаю про що говорю! Це один із Верфульфів, а вони справжні середньовічні перевертні!

По обличчю Нолана стало ясно, що він не дуже розбирався в деталях, які були такі важливі для відьми. 

– Яка до біса різниця! – огризнувся він.

– Велика! Коли такі створіння перетворюються на звіра, то втрачають зв'язок зі своєю людською природою, і це не можна виправити чи зцілити! Тівульфи інші, вони мисливці, а не вбивці.

– І що? – Нолан розвів руками. – Тепер я теж збожеволію і почну нападати на кожного, хто зустрінеться мені на шляху?

 – Ні, якщо дозволиш тобі допомогти. Це, – вона показала на маленький флакончик, – загоює рани, а це – протиотрута, – тепер в руках у відьми опинилася кружка, що димилася: блакитний аконіт, омела і вовчі ягоди. – Нам пощастило, що я змогла знайти все на місці.

– А блідої поганки не знайшлося? – Нолана нудило від запаху.

– Можу пошукати, – уїдливо сказала вона, відкидаючи теплий кужух. Нолана одразу почали бити дрижаки, і щоб впоратися з ними, він стиснув кулаки.

Ірена капнула на шкіру трохи зілля і воно піднялося зеленим димком. Печіння було нестерпним, але короткочасним, а потім відьма піднесла до пересохлих губ кухоль з відваром. Зілля теж обпалювало і мало огидний смак, але довелося проковтнути все до краплі. 

Майже одразу він відчув, ніби в грудях щось заворушилося, кімната наповнилася тінями, з кожного кута дивилися палаючі очі, він чув гарчання, стогін, шерех, поки разом з видихом, липким як кисіль, з напіввідкритого рота не випливла туманна хмарина. Тієї ж хвилини він відчув величезне полегшення і блаженно заплющив очі. Не хотілося рухатися, було лише одне бажання – провалитися у цілющий сон. 

– Поспи, – ніжні пальці Ірени погладили його по плечу, торкнулися місця, де вже загоїлися рани і спробували накрити його імпровізованою ковдрою.

– Почекай, – він розплющив очі і притягнув її до себе

– Нолане, ні! Припини, зараз не до цього! – вона спробувала вивільнитись.

– Іншого часу не буде…