Глава 35

– Нолане, подивись на мене! - хтось повернув його обличчям вгору, і в очі вдарило світло, що проникало між лапами ялинок. – Чуєш, прокидайся! Нам треба звідси забиратися!

Задушлива темрява на мить відступила, але повітря різало легені. Пекуча рідина по краплині заповнила пересохлий рот, Нолан зробив пару ковтків і глибоко вдихнув. Туман починав розсіюватися, а разом з ним прийшов біль та холод. Поруч просто на снігу сиділа Ірена з флягою в руках і зосереджено дивилася йому в обличчя.

– Як ти мене знайшла? - язик у нього заплітався, як у п’яного, а підвестися вдалося тільк коли відьма підставила плече. 

– Не має значення, головне ти цілий. Хто ця за тварюка там на галявині? – вона сховала зілля у внутрішню кишеню куртки і кивнула в бік темної фігури, що скорчилась на снігу неподалік. 

Нолан проти волі торкнувся шиї, де залишились рани від кігтів хижака. Його пересмикнуло. 

– Не знаю напевно, але схоже хтось із родини Вервульфів.

– То це він потрапив у капкан? Там повсюду червоні сліди.

– Ні. Цей тинявся поруч. Мені здається, він йшов по сліду Денізи, її запах зараз приваблює всіх вовків. Блас очманілий від її феромонів і поводиться як придурок! 

Ірена не могла сказати, чого більше було в його словах – злості, чи співчуття, але ясно було одне. Денізу треба шукати зараз, бо вона в страшній небезпеці. 

– Всі закохані чоловіки дурні, – спокійно відповіла відьма. 

– Це ти знаєш з власного досвіду? 

Нолану не сподобалася відповідь, навіть зараз, коли він ледь тримався на ногах.  

– Це істина, яка не потребує доказу! – хмикнула відьма. – Ти ж вмієш читати, любий, всі поети за всіх часів оспівували чоловіків, що божеволіють від кохання. 

Вона наче між іншим зняла з одного з дерев мох, шось прошепотіла та накрила найбільшу рану Нолана. Просте цілительство, йому її теж вчила бабуся “про всяк випадок”. Зараз це було єдине, що можна зробити, бо їй не вистачало зілля і закритого простору, щоб магія не покидала стін.

– Блас був з нею не сам, з ними ще хтось третій, – Нолан пропустив ї слова повз вуха. 

Ірена примуржилась. Дівчина зі сріблястим волоссям і насмішкуватим голосом казала, що шукає Бласа, бо у них є новини – щось важливе для всієї зграї. Що, доводилось тільки здогадуватись, а Нолан заважав їй думати. 

– Один з цієї трійці  зараз поранений, тому вони не будуть нас переслідувати. Скоріше за все спробують дійти до своїх, а ми поки що… Ірено, нам треба дістатися до хатини. Ці рани…

Вона перехопила погляд і заговорила нарочито впевнено.  

– З Денізою ми розберемся потім. Вона не сама, а ти краще тримайся, скоро дійдемо,  якщо не падатимеш на мене. Тебе треба підлатати, бачу, але тут це робити незручно. Тож давай, переставляй ноги!

Ірені багато чого ще хотілося сказати. Якби вони пішли разом, вона засікла б присутність Вервульфа і може змогла вивудити більше інформації. І все-таки дещо вдалося дізнатися – батько дівчини не облишив пошуки, а сама дівчина була в компанії собі подібних, але смертельно їх боялася.

Тепер все вирішував час. До повного місяця їм доведеться ще багато разів потурбуватися про безпеку, отже випускати Нолана з-під контролю тепер не можна. Нехай це буде коштувати їй багато енергії, свої замашки альфи йому доведеться залишити для іншого випадку.