Глава 32

Тепер Ірена мигцем зачепила інший спогад – дитячий, від якого стало моторошно. Глухий чоловічий голос, жіночий плач, маленька дівчинка, що підглядає за батьками через прочинені двері. Діяти довелося швидко, відьма скористалася магію затьмарення і Деніза глибоко вдихнула, кліпаючи очима. 

– Бачу, ти мені досі не віриш, – зітхнув Блас. – Але подумай сама, коли ми зустрілись вперше, ти теж це відчула. Нашу схожість! І те, що ми не такі, як всі навколо. Я не такий! 

Тепер вона не зводила погляду з руки Бласа – нігті на них за мить витягнулись, потемніли, загострились, і тоді так само швидко повернулись до звичайного вигляду.  

– Я перевертень, Денізо, але це не означає, я що чудовисько. Ми кращі за людей,  прислухайся до себе просто зараз. Спробуй вловити запах, звуки, рух повітря… Якщо ти одна з нас, вони «говоритимуть» із тобою і це тільки початок! Потрібно ще трохи почекати, щоб нам не заважали, – тепер він заговорив зовсім тихо, прислухаючись до її серцебиття, і нарешті торкнувся головного. – Ти моя пара, а ми завжди відчуваємо своїх. Того вечора перед нашим побаченням на тебе напав не здичавілий собака і не вовк, це був я! І той укус – це мітка, дар для тебе. Нам не треба повертатися до людей, бо ти краща за будь-кого з них! Тепер ти більше не хворітимеш, не постарієш ще багато років, ніколи не будеш самотньою! Ти будеш сильнішою за звичайних людей, і головне – я кохатиму тебе до скону і  завжди буду поруч!

Ірена відчула, як Деніза завмирає, підпадає під той самий “гіпноз”, який поєднує істину пару, але це тягнулося лише одну мить. 

– Яка зворушлива картина! – раптом у розмову вклинився ще один голос і Деніза, різко озирнувшись, спіткнулася об корінь сосни і впала в сніг.

Незнайомку, яка тільки тепер вийшла з-за дерев, сцена розвеселила ще більше, і вона заливисто засміялася. Це була дівчина невеликого зросту з світлим, майже сріблястим волоссям і зневажливим виразом обличчя. Вона вийшла на галявину і зупинилася, дивлячись на перелякане дівчисько.

– Еванс? Що ти тут робиш? - Блас перегородив їй дорогу.

– Прийшла по тебе. Барт тебе шукає, ми маємо важливі новини, але бачу ти підготував для зграї ще один сюрприз. Це правда, що ти її обрав? - дівчина кивнула в бік Денізи.

– Тебе це не стосується! – огризнувся він

– Невже? – у відповідь незнайомка теж вишкірила гострі зубки. – А ти не забув спитати дозволу?Думаєш що Барт схвалить таку кандидатуру? Навіть я чую, що з нею щось не так.

– Краще не втручайся! Я вибрав її, поставив мітку, Барт нічого не зможе змінити!

– Правда? – знову засміялася Ева. – Не будь так впевнений!

Вона не договорила. Позаду почулося легке шарудіння, змусивши Бласа повернути голову. Деніза зникла, лише чагарник неподалік колихнувся і знову завмер, ховаючи біглянку в хащах. 

Насмерть налякана дівчина просто втекла, помчала через ліс, хоча гадки не мала куди – аби подалі від цього маніяка! Далі Ірена встигла почути раптове клацання під ногою і хрускіт, що змусив Денізу різко зупинитися і закричати від болю. А далі все зникло.