Глава 31

Верхівки дерев тягнулися так високо, що їх було майже не видно через густий снігопад. Ірена, що непомітно торкнулася підсвідомості Денізи, побачила все, наче в густому тумані, відчула збентеження та хвилювання, але вони були людськими і контрольованими. Відьма зробила ще один магічний крок…

Деніза сиділа на колінах Бласа і зовсім не відчувала холоду, навпаки – морозне повітря змусило її щоки розрум'янитися. Перевертень мовчки дивився на неї і Ірена помітила, як очі на мить спалахнули жовтим. Парочка була сама десь далеко в гущавині, в місці, яке неможливо впізнати.  

– Ти дуже гарна, – довгі пальці ніжно торкнулися щоки дівчини. – Особливо зараз. Тобі подобається ліс?

– Так, тут надзвичайно, але я все одно не розумію… ти обіцяв мені все розповісти.

Вона сіла і спрямувала на нього уважні очі. Яскрава жовтизна в них уже померкла, але райдужка ще зберігала сліди перетворення у вигляді променів, що світилися. Блас усміхнувся, але не поспішав із відповіддю.

 – Що ти хочеш знати?

– Куди ти мене ведеш? Що ми будемо робити далі, побудуємо барліг в снігу і будемо харчуватися ягодами?

– Цікава ідея, але ні! – він розсміявся, такою довірливою здавалася Деніза. Вона була по-жіночому приваблива і водночас наївна як дитина. – Я відведу тебе додому, до своїх родичів.

– Хіба тут хтось живе?! Ніколи про це не  чула!

– А ти й не повинна була, я маю на увазі, ми намагаємось не потрапляти зайвий раз на очі. 

Губи у нього розтягнулися у посмішці, в ній з’явилося щось хиже, лякаюче. Ірена відчула, як Деніза напружилась, підвелася і тепер дивилась на Бласа з відстані, наче сканувала. Змінився навіть запах – від солодкого легкого фльору до гострого, наповненого тривогою та прихованим страхом. 

– Що трапилось? Я тебе чимось налякав? – Блас не рухався. Йому вистачало розуму говорити так само тихо и спокійно.

– Я дещо пригадала, – Деніза обійняла себе руками, хоча тремтіла не від холоду. – Ті дівчата, які зникли, подейкують, що їх хтось викрав, якась секта, що ховається від людей. Моя опікунка говорила про це не так давно, а я випадково підслухала. Але це ж не ви? Скажи, що ти до цього непричетний! 

Блас не відводив погляду, нічим не видав своєї тривоги, залишаючи між ними відстань довжиною витягнутої руки.

– Секта? Принаймні, вигадливо, – він трохи скривився, коли засміявся і притиснув лікоть до боку – туди, де ще не зажили сліди від куль які всадив в нього Купер. 

– Ти не відповів! – Деніза досі трималась на відстані. – І я не вважаю, що це смішно! 

– Я не сміюсь, просто дивуюсь людській уяві, яка все спотворює. Якщо хтось живе за іншими правилами, їх перетворюють на лякалки. Насправді, вовченя, ми живемо тут дуже давно, у нас є селище, – він обережно підбирав слова. – Трохи незвичне, але між нами та людьми існує угода – ми не чіпаємо їх, вони не порушують наш кордон. І, повір, це не секта, де приносять в жертву незайманих дівчат! Ми нікого не викрадаємо силою! 

Деніза мовчала, бо слова явно її не переконали, а Ірена судомно намагалася зрозуміти, де саме вони зараз знаходяться. Схопитись хоча б якийсь орієнтир. Вона на мить послабила свій контроль і серце Денізи застукало з шаленою швидкістю. Зіниці розширились, наче дівчина пригадала свій давній, глибоко захований страх. 

– Батько теж казав, – прошепотіла вона. – Що вони нікого не приводять до себе силою, тільки за згодою…