Глава 30

Тієї миті, коли непроханий гість переступив невидиму межу, Ірена наче прокинулась. Вона завмерла на відстані поцілунка і прикрила губи Нолана пальцями. 

– Нічого не кажи, – прошепотіла вона ледь чутно. – У нас гості! Хтось пройшов через периметр.

–Ти поставила пастки?

– Ні, тільки магічну межу… 

Нолан відреагував миттєво, але зовсім не так, як очікувала відьма – схопив зброю та вискочив на вулицю. Двері голосно рипнули знову, з дерев навколо посипався сніг, але поруч не було ні душі. Він потягнув носом повітря, потім нахилився, щоб роздивитись сліди під ногами.

Ірена вийшла з дому кількома хвилинами пізніше і її поглядом можна було підпалити не тільки хмиз.

– Як це розуміти? Я тебе просила…

– Якщо хтось нас знайшов, хай думає, що я тут сам і одразу мене побачить! – перервав її Нолан, вдивляючись в гущавину. – Місцеві добре затяли, що я не гратимусь з ними. Тут навколо розкидані капкани, дехто в них вже потрапляв. 

– Чому ти мені про це не сказав?! – ще більше розгнівалась відьма, але Нолан схопив її за плечі, так, що у неї перехопило дух.

– Тому що я не дозволю тобі більше ризикувати і я попереджав. щоб ти ступала по моїх слідах. - голос у нього став хрипким, ледь впізнаваним. – Ліс – моя теріторія, Ірено, і ти - моя…  

Пройшла якась хвилина, поки залізні лещата послабили хватку. Обоє вони важко дихали, але руданка заговорила першою. 

– Я здогадувалася, що так буде, але ти дещо забув. Перед тобою не Деніза і якщо ти спробуєш мені завадити…

– Ми в одному човні, – Нолан взяв її за підборіддя і кривол посмішнувся, так що шрам на шоці став помітнішим, –  я не збираюсь тобі заважати, тільки захистити.

– В такому разі, відпусти мене негайно, – її вії тремтіли, а губи палали, але відьма нарешті впоралась з солодким туманом в голові. – Ми і так втратили багато часу. Тепер я вже його не відслідкую! У нас є тільки одна можливість – спробувати зв’язатися з Денізою ментально. Якщо вона в людському тілі і ще не перетворилася, ми дізнаємось, що відбувається. 

Нолан склав руки на грудях і примружився. Він відчував, що за недбалою фразою ховається якийсь підступ і не поспішав погоджуватись. 

– А якщо ні? 

Ірена помовчала, думаючи, чи варто все розповідати, але вирішила все-таки відкритися. 

– А якщо Деніза вже обрала інший шлях і ми не помилились щодо її батька, у неї вистачить сил мені протистояти. І я думаю, – обережно додала відьма, – вона зможе дістатися моєї підсвідомості. В мені твоя кров, а вона – спадкоємиця альфи. 

– Хочеш сказати, Дезіна зможе тобою управляти?! 

– Ні! Тому що я відьма-хранителька, у мене достатній захист і сили. Але вона зможе прочитати мої думки і буде знати не тільки наші плани, а й все про свого батька. Боюся, їй це не сподобається, а ще менше – Бласу та його родичам. Для цього не настав час!

– Тоді ти не будеш ризикувати!  

– Тоді, – Ірена взяла його за руку. – Ти будеш поруч і слідкуватимеш, щоб я не потрапила під чужий контроль. Якщо це станеться – вона пірнула під одяг і дістала маленький складаний ніж. – Розбуди мене. 

Нолан повільно перевів погляд на розкриту долоню, де лежав ніж і щось схоже на старовинну монету. Плата кров’ю і сріблом. І він лише силою змусив себе кивнути.