Глава 28

На жаль, за свій вік Ірена встигла побачити тих, хто став перевертнем з чужої волі. Зграя жила за своїми правилами, їй потрібна була «свіжа кров», не в сенсі їжі, а задля збереження популяції та сили. Денізі не пощастило подвійно, вона зацікавила представників одразу двох кланів і була неймовірно небезпечною для мешканців містечка. І зараз, коли вони заїхали ще глибше в ліс, тривога відьми зростала з кожною хвилиною.

– Бачу, що тебе гнітить, – нарешті проговорив Нолан. – Але що зроблено, те зроблено. Якщо в тебе немає машини часу, будемо танцювати від того, що вже сталося. 

– Що ти маєш на увазі? – Ірена відірвала погляд від двірників, які змітали сніг.

– Твій вчинок. Ти могла позбутися Бласа і тепер себе картаєш. Тим більше що ризикувала життям, а він міг покалічити тебе чи навіть убити, – Нолан перевів на неї погляд. – Але ти про дещо забула!  Блас не знає, що Денізу обов’язково потягне до людей, так само, як до цього тягнуло до вовків. Всі через це проходять, вона сама до нас прийде!

– Ти певен? – скептично запитала Ірена. – Не забувай, що наша дівчинка закохана і не в якогось студента, з яким вчилась на одному курсі. Вовки її не відпустять! Бласові потрібна не дівчина на ніч, такі, як він, обирають раз на все життя.

– Ти мені це розповідаєш? – Нолан відпустив кермо і притягнув Ірену до себе, зазираючи в очі. Потонув в їх смарагдовій глибині, але ненадовго. – Все це правда, але Блас зможе заявити свої права тільки в одну разі. 

– В якому?  

– Якщо Деніза пройде ініціацію, а для цього потрібно дочекатися повного місяця.

Ірена відсахнулася. Вона знала про перевертнів те, що стосувалося їхньої темної сторони: спрагу крові, жорстокість, нездатність чинити опір власній природі. Такими були не всі. Ті, що жили поруч з містом виглядали більш цивілізовано і ні на кого не нападали багато років, тому вона подумки здригнулась. Отже, існували і інші закони. 

– Спільне полювання заради нового союзу?! – усередині в неї все похололо. – Але ж тоді вони підуть у місто!

– Не обов'язково. Щоб знайти здобич, вовкам не потрібно залишати ліс. Вони прийдуть до нас самі, Ірено, тому подумай, що буде простіше – захистити ціле містечко чи один невеликий будинок?

Вони перезирнулися, розуміючи одне одного без слів. Все повторювалося знову: ліс, зграя перевертнів, відьма та хлопець, який опинився у них на шляху. Минуло майже п’ять років, але навіть зараз, згадуючи ті жовті, немигаючі очі, Нолан відчував неприємну порожнечу в животі. Вставати на дорозі клану вдруге зовсім не хотілося, але він повинен був. Через Ірену. 

Якою б неприступною та спокійною не здавалася відьма, вона залишалася вразливою, а загроза зростала і наближалася з кожною хвилиною. Вони, як і раніше, нічого не знали про батька Денізи і його посіпак: скільки їх, де вони, які будують плани. Втеча дочки альфи усе ускладнила, і Нолан поспішав сховатися подалі від чужих очей, щоб продумати наступний крок.

Якийсь час джип кружляв між соснами, але зрештою він мав визнати, що їхати далі неможливо — засіки, непролазні хащі та урвища перегороджували шлях і єдиним варіантом пересування стали власні ноги.

Він вийшов першим, відьма за ним, мовчки вивчаючи нові володіння. 

– Далеко йти пішки? 

– Не дуже, але тримайся весь час поруч і ступай по моїм слідам! 

Він не не дочекався відповіді та відкрив багажник. Закинув у рюкзак запаси, які встиг купити у Зої: консерви, дві пляшки джину, упаковку батарейок до ліхтарика та пальне для гасу. Дробовик, який тримав у своєму “номері” і тепер теж прихопив, перекинув через плече. 

– Я піду першим, не забувай про сліди!  

Нолан поправив свою поклажу і попрямував уперед, звертаючи увагу на кожен сторонній звук чи рух. Він був готовий до будь-якої несподіваної зустрічі, але, як не дивно, по дорозі до зимівлі їм не попалося ні душі. Або перевертні втратили їх з виду, або причаїлися на якийсь час.

Майже всю дорогу всі мовчали, щоб не привертати зайвої уваги, кожен думав про своє, хоча думки й торкалися одного предмета. Нолан міркував, як краще захистити дім, намагаючись відігнати образи ікластих гостей, а Ірена згадувала той день, коли знайшла на своєму ґанку пораненого хлопця зі слідами звірячих зубів. Якби він не втік від Тідвульфів і не дістався до будинку на околиці лісу, сьогодні його могутня вовча постать очолювала б їхню зграю. І вони про це не знали. Поки що!