Глава 26

Ірена повільно повернулася і подала Нолану ледве помітний знак не рухатися. Парочка стояла обійнявшись за два кроки від машини і за крок від лісу. Якщо зараз вони злякають звіра, повернути дівчину вже не вдасться.

– Але я нічого не пам'ятаю! – Деніза все ще не могла прийти до тями.  Вчора ввечері на нашому побаченні, що це було? на мене хтось напав... ти бачив його, Бласе, куди ти тоді пропав? Мене хтось потім врятував, я пам’ятаю, що ми довго йшли, а далі…  

Дівчина виглядала абсолютно розгубленою, наче втратила частину пам’яті. Її губи ворушилися, але вона не могла видати ані звуку і Нолан помітив, що Ірена пильно дивиться Денізі просто в очі. Потім відчув легку вібрацію. Він добре знав це відчуття, коли відьма проникала в підсвідомість і ставила блок – заборону говорити. Робила спогади туманними, так що ти сам переставав в них вірити. Мабуть, зараз вона намагалася стерти спогади Денізі, щоб та не розповіла зайвого. 

Перевертень слухав уважно, але навіть не намагався виправдовуватись, чи щось пояснювати. Його рука пестила  чорне волосся дівчини, на яке падали сніжинки.

 – Все вже позаду. Це як сон, вовченя, ти думаєш, що тобі загрожує небезпека, але насправді її немає! Насправді тепер ми можемо бути разом! 

Деніза похитала головою і слабо посміхнулася. 

– Ні, вони мене шукатимуть, ти ж знаєш! Не хочу, щоб тебе відправили за грати, а мене в лікарню для божевільних, я вже там була… Мої опікуни майстри вигадувати гарну брехню…

Ірена повільно повернула голову до Нолана, відчуваючи, як всередині нього піднімається хвиля гніву і ще чогось, чому вона не могла підібрати правильної назви. Це було щось схоже на співчуття комусь рідному по крові. Він опустив руку з мачете, але продовжував тримати закоханих в полі зору, наче знав, що відбудеться далі. 

– Вони більше не зможуть тебе знайти, а якщо спробують – клянусь, сильно про це пожалкують! Ти мені віриш? - прошепотів Блас

Деніза невпевнено кивнула. 

– Тоді просто дивись мені в очі, – раптом перевертень стиснув руку дівчини і вона скрикнула від болю. Спробувала звільнитися, але марно. 

Ірена та Нолан одночасно зробили один і той самий рух: відьма зпустила магію, а її коханець – маленький дротик. Блас зреагував миттєво, встиг закрити Денізу собою і відскочив убік. Вогняна кулька пролетіла майже біля його вуха, обпаливши волосся, а слідом у кору дерева встромилося срібне вістря. 

Перевертень повернув голову до своєї подружки –  кігті звіра залишили глибокі сліди на її долоні і цього виявилося достатньо. Його запах, біль та страх запустили вовчі інстинкти Денізи. Її очі на мить спалахнули жовтим, а серце забилося так часто, що готове було вискочити з грудей. Щоб не впасти, дівчина вчепилася в Бласа.

– Тепер ти бачиш, хто на твоєму боці? – він блиснув іклами, що проступили. – Люди… Будь-які, навіть ті, що вдають, що хочуть тебе врятувати, ніколи тебе не зрозуміють. Ти зі мною?

Деніза, ошелешена дивилася в його зіниці, що розширювалися. Вона раптом відчула напругу в усьому тілі, наче в ній розгорнулася невидима пружина. Ліс непереборно манив її у свою хащу, один стрибок – і обидва вони зникли серед густого чагарника.