Глава 25

Відьма штовхнула дверцята, визирнула назовні і беззвучно вилаялася. Вийшла з машини, оглядаючись по сторонах, але навколо було тихо. Вона відчувала чиюсь присутність, та скоріше це були не самі перевертні, а недавній слід , як тоді, в супермаркеті. 

Нолан підійшов до поваленого дерева, нахилився і підвівся знову, але вже з зовсім іншим обличчям. 

– Що таке? Хочеш сказати нам приготували пастку?

– Не впевнений, що саме нам, але цю ялинку точно підпиляли і завалили спеціально.  

– Давно? – відьма напружилась. 

– Не можу сказати точно, – він вивчав сліди навколо, зламані гілки кущів навколо. – Можливо хтось просто не хотів, що користувалися цією дорогою. Давай краще повернемось в машину, поки нас не почули.

Нолан узяв її під лікоть і, оглядаючись, підштовхнув назад до автівки.

– Залазь! Я знаю інший шлях, правда не певен, що до самого кінця ми зможемо доїхати машиною, але раптом що я донесу Денізу, а потім повернувся за речами.

Він знову сів за кермо, натиснув на газ, та почав здавати назад, коли сталося те, чого вони чекали і боялися з самого початку. Дівчина почала прокидатися, на мить розплющила очі і  пробурмотіла щось нерозбірливе.

– Дідько, зупини, я пересяду назад, – скомандувала Ірена. – Краще, якщо я буду поряд, коли вона остаточно прокинеться! 

– Думаєш будуть проблеми?

– А ти як вважаєш? Якби я прийшла до тями в машині з двома чужими людьми посеред лісу, проблеми були б точно!

Нолан пригальмував і Ірена вистрибнула в сніг, але не встигла зробити й кроку, як із найближчих заростей виросла постать. Наче просто відділилася від дерева, за мить перетнула відстань між ними і закрила дорогу. До того, як руданка встигла щось зробити сильна рука схопила її за горло.

– Тихіше! – голос здався їй знайомим. – І попередь цього дурня, щоб не робив різких рухів!

– Нолане, не втручайся... – Ірена зробила застережливий знак, відчуваючи, як кігті впиваються в шкіру. 

Скосивши очі, намагалася роздивитись того, хто був за спиною, але помітила тільки темний одяг. А ще запах. У своїй розповіді Купер згадав смердючу пащу, але цей перевертень не мав відразливого запаху і мало нагадував звіра. Вона точно відчувала тваринну силу, але не тільки. Разом з нею і прихований біль, наче перевертень  був поранений, але рани ще не затягнулися до кінця. 

– Минулого разу нам завадили, але тут не буде поліції, принаймні поки що, – тепер голос у нього став більш впевненим. – Зараз удача на моєму боці, чи не так, і в мене питання, чому мені варто залишати вас живими? 

Він нахилився до її шиї і Ірена ледь себе стримала. Вона могла вбити цього молодика, ба більше – повинна була це зробити, бо він намагався нашкодити людям, але тоді вони нічого б не дізналися! Хто він, звідки і скільки ще таких істот ховається поруч? З ним можна говорити як з розумною істотою, принаймні спробувати, замість того, щоб спалити на місці вщент. 

– Ти, звичайно, можеш загнати пазурі мені в шию, – спокійно сказала відьма. – Але в мене зустрічне питання, у кого реакція виявиться кращою? Навіть якщо в тебе, он той хлопець за кермом одразу ж всадить тобі срібний дротик між очей, або просто в серце. Гарантую, що він не промахнеться й після цього ти будеш довго і повільно помирати. Але… я думаю це не знадобиться!

Ірена повільно підняла руку і розвернула долоню. Маленька кулька полум'я починала розростатися прямо на очах, кінчики пальців почервоніли й палали на тлі снігу. Пазурі встромилися в шкіру трохи сильніше, і відьма стиснула зуби, щоб не видати болю. 

Мовчазна дуель загрожувала перерости у відкрите зіткнення, Нолан повільно перемістився, укладаючи в руку ніж, коли  задні дверцята відчинилися повністю і з машини вискочила Деніза. Вона мружилася від яскравого світла, прикривала очі рукою, а на обличчі були написані жах і сум'яття.

 – Хто ви такі і як я тут опинилася? Що відбувається? -- дівчина безпорадно оглядалася, оточена суцільною стіною дерев.

Нападник відреагував миттєво, тепер його очі не відривалися від тендітної постаті.

– Тихіше, маленька, все добре! – кігтиста лапа повільно відсунулася від шиї відьми. – Ти можеш нічого не боятися, вони не завдадуть тобі більше шкоди! 

Тепер Ірена могла вкласти нападника одним рухом, але змушена була чекати. Це ще більше налякало б Денізу, а в стані стресу дівчина, напевно, собою не володіє! Вона повільно почала наближатися до них, тремтячи від холоду та страху, аж поки не зупинилася в двох кроках. 

– Блас?! – Деніза впізнала перевертня, що стояв позаду. – Як ти тут опинився?

Він знову засміявся, тільки тепер це був сміх людини, задоволеної своєю перемогою. 

– Я ж обіцяв, що прийду за тобою!