Глава 23

– Свої? – Нолан на якусь мить подумав, що що йому вчувається. – Ти маєш на увазі перевертнів? Пробач, але у мене виникає питання: для чого ти тоді зупиняла її трансформацію? Просто відпустила б Денізу на всі чотири сторони, тим більше на неї чекають так звані “свої 

– Я гадки не мала про те, який хвіст за нею тягнеться! – спалахнула Ірена. – До того ж ти забув, що вона наполовину Вервульф, їй вистачило одного контакту, щоб перекинутись майже миттєво. І не думаю, що наша чудова дівчинка побігла б в ліс, скоріше в місто. Хоча… Я б хотіла побачити обличчя її опікунів, коли вона з’явилася б до них у вовчому образі. 

Ірена пішла до печі, знову пошукала серед склянок зілля і налила собі чарку. Потім нахилилась до піддувала, витягнула шматочок вугілля та намалювала на руці знак – захист, заклик сили чи щось інше, Нолан не знав. Він похмуро мовчав і не заважав відьмі, бо магічні ритуали потребують тиші і будь-яка помилка могла погано закінчитися. 

– Бачу, сперечатися з тобою немає сенсу.

– Правильно думаєш! – огризнулася вона. – До ранку будемо чергувати біля Денізи по черзі, а на світанку спробуємо непомітно поїхати.

– І куди цього разу?

– Є одне місце. Стара сторожка лісника, та сама, ти повинен її пам’ятати. 

Нолан зчіпив зуби. Звичайно, він пам’ятав, бо це було те саме місце, де він зіткнувся з перевертнями. Обістя на кордоні їх володінь, до якого колишній військовий випадково забрів того вечора. Від згадки місце, де в шию впилися зуби, неприємно запекло і він силою відкинув образи, від яких по шкірі йшов мороз.

– Чому саме там? – Нолан намагався не видати власного страху і відрази.

– Подумай трохи, невже не зрозуміло? Вони будуть поруч, але не стануть нападати, бо не захотять нашкодити Денізі. Коли вона прокинеться, то буде далеко від людей і, нарешті, у  дівчини буде вибір: залишитись з нами, чи зі зграєю. 

– Хочеш сказати, ти стримаєш самотужки цілий клан вовків?!

– Я ні. Але ми разом – так! А якщо не залишиться вибору, я зв’яжуся з Купером і він приведе допомогу – людей з ящиком патронів, заряджених вовчим аконітом. В мене є такий, захований у підвалі. 

По голосу відьми стало ясно, що вона вже прийняла рішення. Пройшлася по кімнаті, обіймаючи себе руками, зупинилася біля темного вікна, не обертаючись до Нолана.

– Лягай спати, – наказала Ірена. – Я побуду коло Денізи, через дві години ти мене зміниш, а як тільки розвидниться, спробуємо непомітно втекти. І будь ласка, навіть не намагайся мене спокусити…

Нолан криво посміхнувся. Відьма прибрала ментальну стіну і вовк в ньому відчував легке хвилювання, яке гуляло у неї по крові. Він міг не послухатись, але мовчки потягнувся до рюкзака, витягнув каремат і розстелив на підлозі. Нехай! Ірені потрібно було поновити сили. Якщо вона так вперто відмовлялась від його допомоги, попереду на них чекав той самий закинутий будиночок в лісі… Нолан на мить опустив повіки, більше не відганяючи спокусливі образи, а далі майже миттєво заснув. 

Ірена розстисла руку, струхнула з пальців дрібні іскри, бо їй знадобилася потужна магія, аби приспати Нолана. Він навіть нічого не помітив. Завтра цей альфа буде вірити, що його просто зморив сон, а це головне. Він повинен вірити в те що все тримає під контролем. Тепер це була його природа і Ірена більше нічого не могла з ним зробити, хіба що підіграти чи зупинити в потрібний момент, якщо тільки сама вона встоїть перед потягом…