Глава 21

Ірена сиділа на підлозі біля ліжка, стискаючи склянку з водою і відчувала, як кров гупає в скронях. Пальці досі тремтіли, бо вона щойно ледь не переступила межу – ту, з-за якої можна вже не повернутися. Відьма поглянула на Денізу – дівчина міцно спала, але пальці час від часу смикались, ніби вона намагался схопити щось невидиме. Можливо, тікала в своїх снах від небезпеки, або навпаки…

– Розповідай, – Нолан втратив терпець, стояв поруч і спалював її злим поглядом. 

Все повторювалось. Він так і не зміг змиритися з тим, що Ірена ставить свій обов’язок хранительки вище за безпеку, чи навіть життя. 

– Що ти збиралась зробити, пов’язати з собою ще одного перевертня? Ці сліди у неї на лобі – твоя кров?!

– Закрий рота, – втомлено промовила відьма. – У мене немає сил з тобою сперечатись. 

Вона підвелася, підібрала сумку, запустила в неї руку та стала шукати те, що було зараз необхідно. Маленький флакон з мутним вмістом – зілля, що миттю повертало сили. Його було до біса важко і довго готувати і відьма намагалася берегти цей запас “ліків”, тому вона на мить задумалася, тримаючи склянку в руці. 

Нолан скористувався цим і перехопив її зап'ястя. 

– Що це? – він очима показав на флакончик, який Ірена невпевнено тримала. – Хочеш продовжити свої експерименти? Май на увазі, я не дам тобі себе добити через якесь дівчисько!

– Не якесь, – Ірена підвела очі і невесело посміхнулася – В ній дійсно кров альфи.

– Звідки ти знаєш? – Нолан так і тримав її за руку, наче відьма збиралася випити отруту.

– Я зазирнула до її пам’яті, Нолане…Мені потрібно було переконатися і я побачила достатньо.

Вона все розповіла. Про батька дівчини, від якого тхнуло звіром, та спробу матері втекти. Про той туман, яким заволокло все інше і незнайомця, який заманив Денізу в ліс. 

– Сучий син, – вилаявся Нолан, коли дослухав коротку розповідь. – Вона ще зовсім дитина!

– Денізі вісімнадцять, – нетерпляче перервала його хранителька, – і можеш мені повірити, ніхто не хотів завдати їй зла, він справді закоханий – той перевертень… – вона дивилась кудись через плече Нолана, наче пригадувала деталі. –  Не набагато старший за Денізу, гарний і досить розумний. Думаю я не помилюся, якщо скажу, що він був єдиним, хто її розумів, бо погодься, наша дівчинка чи не з самого народження дивна.

– Розумів? Підтримував? Якщо хочеш знати, що він відчував, спитай у мене! Коли вовк обирає собі пару, це далеко не романтична казка, Ірено! Бажання буде палити його весь час, не дозволить відступиться, поки жива хоч одна клітина. – Нолан раптом завів руки відьми за спину, злегка підштовхнув та притиснув до стіни. Флакон з зіллям випав з її слабких пальців та покотився по підлозі. 

– Відпусти, – ледь чутно видихнула вона, коли його гарячі вуста були зовсім близько. – Мені треба поновити сили. 

– То можеш забрати мої, – хрипко промовив він. – Бери скільки треба! 

Гаряча долоня ковзнула вздовж спокусливих вигинів жіночого тіла і Нолан ледь не задихнувся від її запаху, який зводив з розуму. Однією рукою він стягнув з края ліжка ковдру, недбало кинув на підлогу. Ірена закинула голову - слабка, тремтяча, вона навіть не могла розплющити очей. Дихання Нолана обпалювало шкіру, але як тільки він торкнувся шиї, вона відчула гострий дотик іклів і відсахнулася. 

– Ні! – з непосдіваною силою відьма відштовхнула його він себе. Перетнула кімнату, підібрала склянку, відкрила та спустошила. 

Стояла спиною до Нолана і чула, як важко він дихає, поки заговорила знову. 

– Я не буду кохатися на брудній підлозі якогось притону, – в голосі прозвучали гнівні нотки. – Якщо ще раз спробуєш скористатися моєю слабкістю, ночуватимеш за дверима. Або можеш відвідати Зою, вона точно буде тільки рада. 

– Хочеш зробити винним мене? – не одразу відповів Нолан, але більше до неї не наближався. – Зоя – далеке минуле, коли я навіть не уявляв, що ти існуєш і колись зробиш з мене іграшку. 

– Я врятувала тобі життя!  – Ірена розвернулась так різко, що зачепила глечик і той розлетівся на друзки. По підлозі розлилася калюжа.

– А тепер хочеш врятувати ще одного, бо він закоханий? Яке у тебе ніжне серце, – Нолан проковтнув образу. –  Якщо ми його не зупинимо зараз, то не зробимо цього ніколи! Це єдиний шанс, Ірено, скористатися моментом, поки він зализує рани. Зітреш Денізі пам’ять, ти це вмієш, допоможемо їй повернутися до людей!

–Ти про дещо забув! – вигукнула відьма. – Її шукає ще й батько! І ні ти, ні я не зможемо його зупинити! Це первинний звір, Нолане, повір мені. Я думала, що їх вже не залишилося, бо бачила таких тільки раз і дуже давно, коли проходила ініціацію…