Глава 17

Вперше в житті Ірена повинна була визнати – все вийшло з-під контроля! Вона вкотре ставила собі питання: чому будучи відьмою, яка впізнає перевертня по одному диханню чи погляду вона не розгледіла Денізу? Не відчула, що за нею слідкують?

Зараз, коли Нолан нависав всім своїм вовчим зростом та прихованою силою, Ірена нарешті зрозуміла. Вона відчувала! Ті дивні заплутані сни, ледь помітний натяк на присутність перевертня, який не лякав, а викликав зовсім інші почуття… Все це вона давно помітила, але вирішила, що винен лише один перевертень – Нолан. Що це саме він десь недалеко, тримається на відстані витягнутої руки, тільки не ризикує наблизитись. 

Це викликало одночасно досаду та злість на саму себе. 

– Не наказуй мені, Нолане, – вона стряхнула з себе мару. – Краще дай подумати, як нам вчинити. Я не можу просто поїхати геть і віддати людей на поталу вовкам! Але ти маєш рацію… Якщо Деніза переживе цю ніч і не перетвориться, для неї буде шоком опинитись з тобою наодинці. 

– Деніза провела зі мною як мінімум пів години, поки ми вибрались до міста. Їй нічого не загрожує! 

– Ти правда так думаєш? А тепер уяви: останнє, що дівчина пам'ятає, як вона тікала з лісу, а потім якийсь незнайомець обіцяв їй допомогти. Але замість цього викрав і зачинив. У неї буде шок, бідна дівчина такого не заслужила! 

– І що ти пропонуєш? – Нолан ще більше спохмурнів

– Треба знайти безпечне місце, де ми не привертатимем уваги і перечекати ніч. Замести сліди і триматися якнайдалі від лісу. 

Нолан відповів не одразу, просто стояв і дивився кудись в одну точку, барабанячи пальцями по спинці стільця. Це почало дратувати, Ірена ледь стримувалася, щоб не схопити його за руку, коли він нарешті підняв голову.

– Є одне місце, але тобі воно не сподобається.

Початок дійсно був не дуже обнадійливий. 

– Знаєш, після сьогоднішнього вечора мене важко здивувати. Розповідай, це якийсь притон? Не питай, чому я так вирішила, в тебе це написано на обличчі. 

– Звичайно, що не готель, один приватний будинок на околиці, господиня здає кімнати… різним людям. Тим, кому треба зникнути на день чи два.

– Злочинцям, – підсумувала Ірена. 

– Дрібним. – Нолан криво посміхнувся. – Шахраям, боржникам, чоловікам, які ховаються від власних дружин, серед таких найпростіше загубитися. Ніхто нічого не питає, там нас точно де нас не здадуть першому ж патрулю. 

– Ти так в цьому певен? – погляд не сподобався Ірені. Відьма відчула дещо таке, від чого в серце прослинула отруйна гадюка ревнощів.

– Певен, чи ти думаєш, що я став би тобою ризикувати? 

Вона прочитала відповідь по очах і відвернулася. Звичайно! Між Ноланом та хазяйкою притону щось було. Давно, але що саме? Вона не могла розрізнити, бо годину тому власноруч поставила між ними ментальний блок. Довелося придушити власні почуття, вже не вперше за сьогоднішній день.

– Гаразд. Вибору у нас немає, але спочатку треба розібратися з Купером. Я не можу залишити його у своєму домі, він надто багато знає.

– То промий йому мізки і давай я відтягну його до машини! 

– Так не піде, його вже точно шукають! Поліція все одно приїде сюди, влаштує обшук в домі, знайде сліди, а я не встигаю все приховати. 

Відьма напружилась, як струна, підійшла до печі, відсунула фіранку. Нолан побачив, як вона вибрала одну з пляшечок, висмикнула корок, налила рідину у склянку.   

– Сподіваюсь це не отрута, хоча я не був би проти того, щоб позбутися Купера, – слова самі зірвалися з язика.

– Вийди взідси! – тепер відьма вже опанувала себе повністю і від неї розходились хвилі холодной сили. – Розкриєш рота, я тебе пригощу. А на майбутнє запам’ятай, якщо я вже пожаліла такого як ти, то Купер і поготів ні в чому не виден. Він просто людина! 

Ірена поглянула на непритомного поліцейського, який досі був у відключці. Мабуть, його вже десять разів викликали по рації, можуть почати шукати, а автівка стояла у неї вдворі. То ж вихід був тільки один. Хранителька присіла поруч, взяла Купера за потилицю та підняла голову. Влила кілька крапель зілля і направила на нього пальці вільної руки. Нолан зі свого кутка бачив, як хвилі срібного туману крутяться, окутуючи голову його суперника слідом за тихим пошептом Ірени. 

Якоїсь миті – Нолан стиснув кулаки – відьма нахилився до непритомного, наче збиралася поцілувати. Їхні вуста майже торкнулась і Нолан почув лише одне слово:”Забудь”! 

Потім вона підняла голову і струхнула руками, залишаючи у повітрі червоні іскри. 

– Тепер він нічого не згадає. Забери його і віднеси в машину, ти поїдеш вперед поліцейською автівкою, а я з Денізою позаду – своєю.  Потім залишиш Купера десь в глухому районі, там машину знайдуть свої. Так ми заплутаємо сліди і не думай зараз заперечувати, бо ти будеш наступним після Купера!