Глава 16

Почуття Нолана загострилися до краю, але довкола була тиша, що поступово тривога минула. Купер все ще перебував у відключці і його поки що вирішили не турбувати, Деніза міцно спала, і тільки Ірена походжала туди-сюди по кімнаті, розмірковуючи про те, що сталося. 

Як вона могла не помітити поруч іншу зграю? Чому до неї не дійшли новини від ордену, адже таке неможливо приховати? 

Нолан тим часом підкинув дрова у піч, зняв зі стільця пухову хустку на накрив плечі  Ірени. 

– Тобі треба відпочити, поспи, я покараулю! 

Він кинув короткий погляд в бік темної спальні і на якусь мить в голові пронеслися заборонені образи, ніяк не пов’язані з чужими вовками. Пальці проти волі стислися, в очах спалахнув хижий вогник. 

– Нам не можна сьогодні спати, – тихіше, ніж зазвичай проговорила Ірена. – Ми всі в страшній небезпеці, Нолане і не забувай, що в домі поліцейський, чия машина стоїть надворі. Треба думати, де ми щось пропустили! 

Вона вислизнула з обіймів і повернулася до відкритого ноутбука. Знову гортала інформацію про Денізу та її удочеріння. Спочатку ніякого зв'язку із сьогоднішніми подіями знайти не вдавалося, та й шансів було зовсім небагато, але потім Нолан тицьнув пальцем  на коротку замітку. 

За повідомленнями преси «Жінка, ім'я якої зберігається в таємниці до закінчення слідства, намагалася позбутися дитини та заподіяти собі шкоди. Причиною такого жахливого вчинку стало божевілля – сусіди стверджують, що чули виття та гарчання з її квартири. Наразі причиною вважають гострий стрес – чоловік постраждалої – військовослужбовець, загинув під час виконання миротворчої місії».

Вони перезирнулися, не дочитавши статтю.

– Отже, я мав рацію! Виття в квартирі, тобі це ні про що не каже? Батько Денізи насправді не загинув, Ірено, з ними щось сталося на місці служби, - почав будувати здогадки Нолан. – Напад десь в дикій місцевості, потім дивна поведінка.  Військові не стали б таке афішувати, списали його і потихеньку відправили до якогось занедбаного на краю географії шпиталю.

– Звідки він і втік, – поставила крапку Ірена. – Це багато б пояснило! Повернувся назад під чужим ім'ям до дружини, але щось пішло не так. Не всі можуть пережити контакт з перевертнем! Можливо, він невдало поставив мітку. Потім десь сховався, а коли повернувся, матері Дезіни вже не було, а дівчинку забрали в дитбудинок. 

– Якщо це правда, йому потрібен був час, щоб зібрати власну зграю. З парою-трійкою вовків з нашими сусідами не посперечаєшся, але згадай, що сказав той, кого ти впіймала. Вона дочка альфи. Отже, йому це вдалося!  

Ірена вислухала його слова мочки, нічим не видаючи власні почуття. Коли орден хранительок відправив її в це богом забуте містечко, тут було тихо і спокійно. Лише іноді на околицях лісу відьма знаходила сліди, але жодного разу не стикалася з цілою зграєю. Тепер все змінилося.  

– Нолане, – вона сіла поруч і зазирнула йому в очі. – Нам треба сховати Денізу!

 – Нарешті я з тобою згоден! Ми надто наслідили, і буде краще всім трьом звідси забратися.

Відьма похитала головою.

– Я не можу покинути місто, мій обов’язок бути тут. А ось ти… Поки на тобі мій медальйон, тебе не почують інші вовки, сідай в мою машину і зникніть в зміста. З Купером я розберусь. Він сам підтвердить, що бачив тут нападника, який на нього накинувся і втік на моїй автівці. Завтра твою справу закриють і почнуть шукати когось з зовсім іншими прикметами…

Вона не договорила. Нолан раптово перехопив відьму за зап’ястки, поки вона не застосувала магію. Уривчасто притягнув до себе. Ірена на мить задихнулася, відчуваючи гаряче дихання біля шиї. 

– Не змушуй мене зупиняти тебе силою! – прошепотів Нолан. – Ти знаєш, що я можу це зробити, ти сама дала мені таку владу. Ми поїдемо разом, або разом залишимося тут!

В голові у Ірена паморочилося, рот наповнився солодким, спокусливим смаком, коли Нолан її поцілував. Власне тіло раптом зробилося наче ляльковим, бажання побігло по крові і ставало все менше керованим, але це тривало недовго. Магія зробила свою справу і відьма розірвала поцілунок. 

– Не смій так більше робити! – прошепотіла вона, досі відчуваючи поруч його спраглі вуста. 

Поклала руку на медальйон, який був останньої перепоною. Нолан міг зняти його і тоді вовка в ньому вже буде не зупинити. Цю ніч вони проведуть вдвох, шаленіючи і нічого не помічаючи навколо. Це буде її кінець як хранительки, а може й кінець цілому місту ні в чому не винних людей. 

Нолан наче нічого не почув. 

–  Роби що треба з Купером, а я заберу Денізу і віднесу в машину. Я не залишу тебе, Ірен! Не сподівайся на це!