Глава 14

– Треба перевірити пастки, – відьма проігнорувала поліцейського, зараз їй було не до нього. Навіть більше, цей дурень накликав біду не тільки на себе і все через власну самовпевненість!  

– Цього разу піду я, а тобі краще… – Нолан кинув в бік суперника красномовний погляд. – Залишайся з Купером, щоб я його не придушив! 

–Гаразд. Але раптом що, одразу дай мені знати!

Нолан кивнув і накинув куртку, щоб вийти на розвідку, але відьма зловила його за рукав. У її зелених очах плескотіла неабияка тривога.

– Стривай! - вона висунула шухляду і дістала срібний амулет із сильно потертим зображенням вовка. Цю безцінну річ Ірена отримала давним-давно, коли тільки дізналася про своє призначення. Поки бабуся передавала їй знання, оберіг завжди був на шиї дівчинки, щоб захистити у разі нападу звіра. – Одягни, мені буде спокійніше!

– А не хочеш віддати своєму гостю з пістолетом? Він точно не зможе за себе постояти. 

– Нолане, знаєш, хто ти?!

– Ти мені скажи, – він не кліпаючи дивився в її смарагдові очі та чекав відповіді.

– Те що ти хочеш почути, я не скажу, – майже нечутно відповіда вона, хоча сама не була в цьому певна. Чим довше вони знаходились поруч, тим сильнішим ставав потяг. Гарячішим, таким, що пробивався навіть крізь тривогу та страх. –Не тягни час, Нолане!  

Він насилу себе опанував, але нарешті послухався, простягнув шнурок через голову і сховав амулет під одягом. Срібло здавалося дуже важким, незважаючи на маленький розмір, і одразу немовби прилипло до шкіри.

– Будь обережний! – Ірена стиснула його руку і одразу відвернулася.

Купер у розмові не брав участі, він відчував себе розчавленим фізично і морально, але все ж таки не настільки, щоб обійтися без коментарів. Як тільки могутня фігура зникла за дверима він засміявся. 

– Я щойно бачив сімейну сцену? Дуже зворушливо! Ти обвела мене навколо пальця, Ірено, Нолан твій коханець? Де ви ховаєте дівчину, у льоху? Хочеш отримати викуп? - він знову спробував підвестися, але ноги його не тримали.

– Знаєш, іноді я думаю, що у Нолана таки здорові думки в голові, принаймні щодо тебе! Подумай хоча б хвилину, навіщо мені викрадати дівчисько?

– Я вже висловив припущення, воно неправильне? – він розвів руками. – Ну, тоді не знаю, може, ти й не причетна, Нолан усе зробив сам, а тебе просто використав. Раптом вона йому сподобалася.

Купер не закінчив фразу, йому в груди вдарила маленька кулька, що горіла, і пропалила в одязі дірку. Ірена стояла, потираючи руку, на мить вона втратила над собою контроль і вже пошкодувала про це.

 – Чорт, а це ще що таке? – він витріщився на пропалену дірку в одязі.

– Попередження, як любить говорити Нолан: «Не буди в мене звіра»... ти не все знаєш про мене, Бо, і буде краще, якщо так і залишиться. Твій старий знайомий не викрадав дівчину, він її врятував від тієї самої істоти, яка напала на тебе. Зараз мала в повній безпеці, так що вгамуйся!

– Якщо вся ця чортівня правда, треба попередити людей і викликати підкріплення! Твого коханця теж не завадить знешкодити, не виключено, що тварюки прийшли за ним.

Купер зібрався вийти з дому, щоб передати повідомлення по рації, але переоцінив свої можливості, побілів і звалився на підлогу. Якраз вчасно, бо за вікном загорівся вогник – умовний сигнал про пастку, що спрацювала. 

Ірена метнулася до виходу, витративши лише хвилину на те, щоб «запечатати» двері. Її чудово розвинений нічний зір дозволяв рухатися у темряві без ліхтарика, а у своєму дворі відьма пройшла б і із заплющеними очима. Так само добре вона розгледіла темну постать, що стиснулася в суцільну грудку. Невидимі магічні пута мертвою хваткою тримали перевертня та стримували трансформацію. 

На вигляд ця істота була схожа на безхатченка, особливо через запах. Магічні сили повернули йому людську подобу і зробили не таким небезпечним, як у звіриній шкурі. Як тільки хранителька наблизилася до нього, він зробив відчайдушну спробу звільнитися, але одразу завив від болю.

- Ну привіт! – Ірена зупинилася поряд із капканом. – Давай погоримо!