Розділ 15.

Настав день конкурсу. Величезний виставковий центр у центрі Токіо був наповнений людьми. Скрізь панувала атмосфера напруги та очікування. Емілія, одягнена в елегантну сукню, стояла біля свого стенду, а її серце калатало. Вона була готова. Вона була готова до всього. Вона була готова до зустрічі з Георгієм.
Вона побачила його здалеку. Він ішов по коридору, оточений людьми, його обличчя було серйозним і зосередженим. Його проєкт також був представлений на конкурсі, і він, як і вона, був одним із фаворитів.
Коли він підійшов до її стенду, їхні погляди зустрілися. У його очах була радість, здивування, а потім — біль. Він не міг повірити, що вона тут. Він не міг повірити, що вона все ще так само красива, як і раніше.
"Еміліє, – прошепотів він, і його голос тремтів. – Я... я не знав, що ти тут".
"Я тут, – відповіла вона, і її голос був холодним. – Я тут, щоб перемогти. Я тут, щоб довести, що я чогось варта".
Георгій відчув, як його серце розривається. Він розумів, що вона злиться. Він розумів, що вона думає, що він її зрадив.
"Еміліє, – сказав він. – Це не те, що ти думаєш. Я... я все тобі поясню. Я... я кохаю тебе".
"Ти кохаєш мене? – засміялася вона. – Ти кохаєш мене, а сам зустрічаєшся з іншою? Ти кохаєш мене, а сам забув про мене? Я бачила твої фотографії з Наталією. Я бачила, як ви були щасливі".
Слова Емілії, як гострі ножі, різали його душу. Він розумів, що вона говорить правду. Він розумів, що вона бачила все, що він так намагався приховати.
"Еміліє, це неправда, – сказав він. – Наталія – моя асистентка. Вона... вона просто моя колега. Я не кохаю її. Я кохаю тебе. Я завжди тебе кохав. Я... я завжди думав про тебе".
Він намагався взяти її за руку, але вона відступила. Її обличчя було блідим, а в очах була злість.
"Я не вірю тобі, – сказала вона. – Я не вірю твоїм словам. Я не вірю твоїм сльозам. Я... я просто хочу, щоб ти залишив мене в спокої. Я хочу, щоб ти дав мені шанс жити далі".
Георгій відчув, як його серце розривається. Він не міг її переконати. Він не міг їй довести, що він її кохає. Він не міг її повернути.
Конкурс розпочався. Емілія виступила першою. Її проєкт був інноваційним, сміливим, наповненим її душею. Вона говорила з впевненістю, з пристрастю, з любов'ю. Вона була не просто інженером, вона була художником, що створював шедевр.
Коли вона закінчила, в залі запанувала тиша. Люди були вражені. Люди були приголомшені. Вони не могли повірити, що це створила одна людина.
Георгій виступив останнім. Його проєкт був також інноваційним, сміливим, наповненим його душею. Але в його голосі не було пристрасті. В його очах не було любові. Він говорив, як робот. Він говорив, як людина, яка втратила все.
Коли оголосили результати, переможцем стала... Емілія. Вона вийшла на сцену, і її обличчя було блідим, але в очах була рішучість. Вона перемогла. Вона довела, що вона сильніша. Вона довела, що вона може жити без нього.
Георгій дивився на неї, і в його очах були сльози. Він програв. Він програв проєкт. Він програв жінку, яку він кохав.