Розділ 13.2

Місяці, що розділяли Емілію та Георгія, перетворилися на вічність. Розлука, що мала стати випробуванням для їхніх почуттів, тепер здавалася нестерпною. Емілія, розірвана між турботою про хвору тітку та тугою за коханим, відчувала себе самотньою як ніколи. Її дні були наповнені тривогою, а ночі — сльозами.
Спілкування з Георгієм ставало все рідкішим. Він телефонував менше, його розмови були коротшими, а в його голосі більше не відчувалося колишнього тепла. Він завжди казав, що дуже зайнятий, що робота забирає весь його час. Спочатку Емілія вірила йому, але згодом її серце почали гризти сумніви.
Вона почала помічати, що в його соціальних мережах з'являються фотографії, на яких він був з якоюсь жінкою. Це була Наталія, його нова асистентка. Вона була неймовірно красивою, з довгим рудим волоссям і яскравими блакитними очима. На фотографіях вони були поруч, сміялися, дивилися одне на одного з такою близькістю, яка змушувала серце Емілії стискатися від болю.
Наталія не соромилася ділитися цими фотографіями. Вона позначала їх, писала зворушливі підписи, що лише підживлювало сумніви Емілії. "Георгій – найкращий шеф у світі", "Надзвичайно цікавий день", "Наша команда – це справжня сім'я". Кожне таке повідомлення було для Емілії як ніж у серце.
Одного вечора, коли Емілія знову переглядала їхні фото, вона відчула, що більше не може стримуватися. Вона зателефонувала йому, але його телефон був вимкнений. Вона надіслала йому повідомлення, але він не відповів. Емілія, доведена до межі відчаю, вирішила написати Наталії.
"Привіт, — написала вона, і її руки тремтіли. — Я Емілія, дівчина Георгія. Я бачила твої фотографії з ним. Ми можемо поговорити?"
Через кілька хвилин вона отримала відповідь. "Привіт, Еміліє. Я знаю, хто ти. Я... я не хотіла, щоб ти дізналася про нас так".
Слова Наталії були для Емілії як вирок. Вона відчувала, що її світ руйнується. Її серце було розбите. Вона не могла повірити, що Георгій, чоловік, якого вона кохала, міг так з нею вчинити.
Емілія кинула телефон, і її очі наповнилися сльозами. Вона більше не могла стримуватися. Вона плакала, її тіло тремтіло від болю. Вона відчувала, що її кохання, її надія, її віра — все було знищено. Вона була в пастці. Її серце було розбите, її майбутнє було невідомим, і вона не знала, що робити далі.