Розділ 13.1

Два роки. Ця цифра важким тягарем лягла на плечі Емілії. Вона щодня дивилася на календар, намагаючись змусити себе повірити, що цей час пролетить швидко. Але кожна ніч без Георгія була для неї справжнім випробуванням. Його голос у телефоні, його фотографії в соціальних мережах — усе це було для неї водночас і радістю, і болем.
Георгій, тим часом, намагався бути сильним. Він працював, керував новим філіалом, але його серце було в Києві. Кожен дзвінок до Емілії був для нього справжнім порятунком. Він розповідав їй про свою роботу, про свої плани, але ніколи не говорив про свою самотність.
Їхні стосунки, що почалися так пристрасно, тепер стали випробуванням на міцність. Вони були розділені тисячами кілометрів, і єдиним способом підтримувати зв'язок були телефони та відеодзвінки. Емілія, що була звикла до його присутності, тепер відчувала себе самотньою. Вона працювала, але її серце не було в роботі. Вона думала про нього, про їхнє майбутнє, про їхнє кохання.
Але доля, здавалося, не хотіла залишати Емілію в спокої. Одного дня, коли вона повернулася додому, їй зателефонувала тітка Тамара. Її голос був слабким і тремтячим.
"Емілієчко, рідненька, — прошепотіла вона. — Мені... мені недобре. Я... я дуже хвора".
Серце Емілії стиснулося. Вона одразу ж поїхала до неї. Коли вона приїхала, то побачила, що тітка лежала в ліжку, її обличчя було блідим, а очі — закритими. Вона була дуже слабкою.
Емілія одразу ж викликала лікаря, і він сказав їй, що тітка Тамара дуже хвора, що їй потрібен постійний догляд. Їй потрібно було бути поруч. Вона не могла її залишити.
Емілія зателефонувала Георгію, і її голос був сповнений болю. "Георгію, — сказала вона, — мені... мені потрібно тобі дещо сказати. Моя тітка... вона дуже хвора. Їй потрібен догляд. Я... я не можу її залишити. Я не можу поїхати до тебе".
Георгій, що був на іншому кінці світу, відчув її біль. "Еміліє, — сказав він, — я все розумію. Ти... ти повинна бути поруч з нею. Але... але що з нами?"
"Я... я не знаю, — прошепотіла вона. — Я не знаю, що нам робити. Я не можу бути з тобою. Я не можу бути без тебе".
Він намагався її заспокоїти. "Еміліє, — сказав він, — не хвилюйся. Ми... ми знайдемо спосіб. Ми будемо разом. Я... я буду поруч з тобою. Навіть якщо я не буду в Києві".
Але Емілія знала, що це буде нелегко. Вона була в пастці. Вона була розірвана між двома людьми, яких вона кохала — Георгієм, її майбутнім, і тіткою Тамарою, її минулим. Вона не могла обрати.
 Чи зможе Емілія знайти спосіб, як поєднати догляд за тіткою і стосунки з Георгієм? Чи це стане для них кінцем?