Розділ 12.2

Настала неділя. У повітрі витала напруга, змішана зі страхом і рішучістю. Емілія, Георгій і Софія зібралися біля офісної будівлі пізно ввечері. Світло горіло лише в кількох вікнах, і над містом панувала моторошна тиша.
Софія, бліда й налякана, але з рішучим блиском в очах, розповіла про свій план. "Я знаю, як пройти повз охорону. У мене є карта доступу. Я скажу, що забула документи".
Георгій подивився на Емілію, і вона кивнула. Вона довіряла йому, а він довіряв їй. Вони розуміли, що це ризикована гра, але іншого виходу не було.
Вони обережно зайшли до будівлі. Софія, як і планувалося, відволікла охоронця, і вони змогли пройти повз нього. Вони піднялися на ліфті на 10-й поверх, де знаходився кабінет Віри. Коли вони вийшли, коридор був порожнім.
"Тепер ми повинні бути дуже обережними", — прошепотів Георгій.
Вони підійшли до кабінету Віри. Двері були зачинені, і на них висів електронний замок. Георгій, використовуючи свої навички, зламав замок, і вони увійшли до кабінету. Усередині панувала тиша. Світло від вуличних ліхтарів м'яко падало на стіл, на якому стояв комп'ютер.
"Тепер я", — прошепотіла Софія, і її руки тремтіли. — "Я знаю пароль. Це... дата їхнього першого побачення".
Вона ввела пароль, і екран засвітився. Георгій та Емілія здивовано подивилися одне на одного. Вони не могли повірити, що Віра, така холодна й жорстока, могла використовувати такий пароль.
Коли вони отримали доступ до комп'ютера, Георгій почав шукати докази. Він шукав фальшиві документи, листи до конкурентів, плани знищення його компанії. І він знайшов. Він знайшов усе. Він знайшов фальшиві документи, які Віра підробила, щоб звинуватити його в шахрайстві. Він знайшов листи до його конкурентів, в яких вона пропонувала їм допомогу в обмін на гроші. Він знайшов усе, що йому було потрібно, щоб її викрити.
Коли вони закінчили, Георгій скопіював усі документи на флешку. Вони швидко вийшли з кабінету, але, коли вони йшли коридором, Емілія побачила, як в коридорі з'явився охоронець.
"Швидше", — прошепотіла вона.
Вони швидко побігли до ліфта, і двері зачинилися в ту саму мить, коли охоронець зайшов у коридор. Вони встигли. Вони були врятовані.
Коли вони вийшли з будівлі, в їхніх очах була радість. Вони зробили це. Вони отримали докази. Вони були готові до всього, що на них чекає.
"Ми зробили це", — сказала Емілія, обіймаючи Георгія.
"Так, ми зробили це", — відповів він.
Софія, яка стояла поруч, знову почала плакати. "Я... я така рада, що я допомогла вам. Я... я хочу, щоб ви знали, що я щиро жалкую".
Емілія подивилася на неї, і в її очах було співчуття. "Софіє, — сказала вона, — я не можу тобі пробачити. Але я... я вдячна тобі за твою допомогу".
Софія кивнула, і її обличчя було сповнене болю. Вона зрозуміла, що вона втратила свою подругу назавжди, але вона також знала, що вона зробила правильний вибір.
Тепер, коли в них були докази, Емілія та Георгій були готові до всього. Вони були готові боротися за своє щастя.