Розділ 12.1

Пропозиція Олега Петровича стала для Емілії та Георгія променем надії в темному царстві інтриг. Вони розуміли, що це не просто ділова гра, а боротьба за їхнє щастя, за їхню репутацію і, можливо, навіть за їхні життя. Наступного дня вони зібралися в офісі Олега Петровича, щоб обговорити деталі плану. Софія, яка тепер була їхнім союзником, також була присутня.
"Віра завжди була обережною, — сказав Олег Петрович, дивлячись на карту офісу. — Її кабінет знаходиться в окремій частині будівлі, і він обладнаний найсучаснішою системою безпеки. Але я знаю, як її обійти".
Георгій подивився на карту, його обличчя було напруженим. "Я можу отримати доступ до її кабінету, — сказав він. — Я знаю, що її комп'ютер захищений паролем, але я знаю, як його зламати".
"Але це буде небезпечно, — сказала Емілія. — Якщо вона дізнається, що ти був у її кабінеті, вона зробить усе, щоб тебе знищити".
"Я знаю, — відповів Георгій. — Але я не можу інакше. Я не можу дозволити, щоб вона зруйнувала наше життя".
Олег Петрович кивнув. "Я можу допомогти вам. Я знаю, коли вона буде відсутня. У неділю ввечері вона завжди відвідує благодійну вечерю. Це ваш шанс".
Софія, яка сиділа тихо, раптом підняла голову. "Я можу допомогти вам, — сказала вона. — Я знаю пароль до її комп'ютера".
Георгій та Емілія були здивовані. "Звідки ти знаєш?" — запитала Емілія.
"Я... я завжди була поруч, — відповіла Софія, і її голос тремтів. — Я завжди знала про неї все. І я знаю, що вона використовує пароль, який... пов'язаний з її минулим. Я знаю, що вона... що вона кохає Георгія".
Георгій подивився на неї, і його обличчя спохмурніло. "Що ти маєш на увазі?"
"Я маю на увазі, що вона використовує пароль, який пов'язаний з вашим минулим. Вона використовує дату вашого першого побачення", — сказала Софія.
Георгій здригнувся. Він не міг повірити, що Віра, жінка, яку він вважав жорстокою, все ще кохала його.
"Я не хочу, щоб ви мені допомагали, — сказав він, дивлячись на Софію. — Я не можу вам довіряти".
"Георгію, — сказала Емілія. — Ми не можемо це робити самі. Нам потрібна її допомога. Вона єдина, хто може нам допомогти".
Георгій подивився на Емілію, і в його очах була злість. "Ти справді довіряєш їй?" — запитав він.
"Я не довіряю їй, — відповіла Емілія. — Але я вірю, що вона хоче допомогти нам. І я знаю, що ми не можемо це робити самі. Нам потрібна її допомога".
Георгій замислився. Він розумів, що Емілія була права. Вони не могли це робити самі. Їм потрібна була допомога. І Софія була єдиною людиною, яка могла їм допомогти.
"Добре, — сказав він. — Але якщо ти зрадиш нас, я... я не буду тобі довіряти".
Софія кивнула. "Я не зраджу вас. Я обіцяю".