Розділ 10.3

Слова Георгія, наповнені відчаєм та щирістю, розбили стіни, які Емілія так старанно зводила. Вона дивилася на нього, на його обличчя, сповнене болю, і розуміла, що він не монстр. Він був людиною, яка зробила фатальну помилку, але яка тепер, через стільки років, шукала прощення. Її серце, що було розбите, почало зцілюватися.
"Георгію, – сказала вона, і її голос був сповнений співчуття. – Я... я вірю тобі. Я вірю, що ти не хотів цього. Я вірю, що ти намагався його врятувати".
Вона підійшла до нього і обійняла його. Вона відчувала, як його тіло тремтить. Вона розуміла, що він все ще боїться, але вона також знала, що вона буде поруч з ним.
"Я знаю, що ти зробив помилку, – сказала вона, і її голос був сповнений рішучості. – Але ти не вбивця. Ти людина, яка зробила помилку. І я... я пробачаю тобі".
Георгій відчув, як сльози навертаються на його очі. Він не міг повірити, що вона пробачила йому. Він думав, що вона буде його ненавидіти, що вона кине його, але вона... вона пробачила.
"Я... я не знаю, що сказати", – прошепотів він.
"Нічого не кажи, – відповіла вона. – Просто будь зі мною. Будь зі мною, і я буду поруч з тобою".
Вони стояли, обіймаючись, і в їхніх серцях була надія. Вони знали, що їхнє кохання буде сильнішим за будь-яку перешкоду. Вони знали, що вони пройдуть через усе.
Наступного ранку Георгій відвіз Емілію на роботу. Вони сиділи в машині, тримаючись за руки. Емілія розуміла, що їм потрібно щось зробити з Вірою. Вона не могла дозволити, щоб вона зруйнувала їхнє життя.
"Георгію, – сказала вона. – Що ми будемо робити з Вірою?"
"Я не знаю, – відповів він. – Я не хочу з нею зустрічатися. Я не хочу більше розмовляти".
"Але ми не можемо просто її ігнорувати, – сказала Емілія. – Вона буде нас переслідувати. Вона буде нам погрожувати. Ми повинні щось зробити".
Георгій замислився. "Ти маєш рацію. Ми повинні щось зробити".
Він увімкнув двигун і поїхав. Він знав, що він повинен щось зробити. Він повинен був захистити Емілію. Він повинен був захистити себе.
Коли вони приїхали до офісу, їх зустріла Софія. Вона стояла на порозі, її обличчя було блідим, а в очах – страх. Вона побачила, як вони тримаються за руки, і її обличчя спохмурніло.
"Еміліє, – сказала вона, її голос був сповнений болю. – Я... я хочу вибачитися. Я була дурна. Я була ревнива. Я не знала, що роблю".
Емілія подивилася на неї, і в її очах не було ненависті, лише співчуття. "Софіє, – сказала вона. – Я не знаю, що тобі сказати. Ти зрадила мене. Ти зруйнувала нашу дружбу".
"Я знаю, – сказала Софія, і сльози навернулися на її очі. – Але... я хочу, щоб ти знала. Я... я дізналася, що Віра... вона не така, якою здається. Вона... вона небезпечна".
Емілія та Георгій подивилися одне на одного. Вони зрозуміли, що Софія, хоч і була їхнім ворогом, але вона також була їхнім союзником. Вони повинні були об'єднатися, щоб перемогти Віру!