Розділ 9.1

Ніч після розмови з детективом Георгій провів у роздумах. Образ Віри, яку він вважав егоїстичною і жорстокою, раптом змінився на образ доброї, чутливої жінки, яка працювала в благодійному фонді. Він відчував себе винним за те, що так довго її не розумів, і вирішив, що повинен поговорити з нею, щоб вибачитися і подякувати.
Наступного дня він зателефонував Вірі, і вони домовилися зустрітися в її улюбленому ресторані. Коли Георгій прийшов, вона вже сиділа за столиком, її обличчя було спокійним і впевненим. Вона була одягнена в елегантну сукню, і її довге чорне волосся спадало по плечах.
"Я рада тебе бачити, Георгію, – сказала вона, посміхаючись. – Я так скучила за тобою".
"Віро, – почав він, його голос був сповнений жалю. – Я хочу вибачитися. Я був таким дурнем. Я не розумів тебе".
Вона здивовано подивилася на нього. "Що ти маєш на увазі?"
"Я знаю про твою справжню роботу, – сказав він. – Я знаю, що ти працюєш в благодійному фонді. Я знаю, що ти приховувала це, щоб захистити себе. І я... я поважаю тебе за це".
Віра засміялася. Її сміх був гучним, але в ньому не було радості, лише зловтіха. "Георгію, ти справді такий наївний?"
Георгій здригнувся. "Що ти маєш на увазі?"
"Я не працюю в благодійному фонді, – сказала вона. – Я працюю на себе. Я успішна бізнес-леді. Я впливова. І я... я маю дещо тобі сказати. Про твого детектива".
Георгій застиг. Його серце почало шалено калатати. "Що з ним?"
"Я його підкупила, – сказала Віра, і її очі були сповнені тріумфу. – Я знала, що ти будеш шукати мене. Я знала, що ти будеш намагатися розгадати мою таємницю. І я... я змусила його брехати тобі. Я змусила його сказати тобі, що я добра. Я змусила його сказати тобі, що я працюю в благодійному фонді".
Георгій був приголомшений. Він не міг повірити, що він був таким сліпим. Він був упевнений, що він знає Віру. Але він помилявся.
"Навіщо ти це зробила?" – запитав він.
"Я хотіла, щоб ти зрозумів, що я – не така, як інші, – сказала вона. – Я хотіла, щоб ти зрозумів, що я не просто красива. Я розумна. Я впливова. Я можу зробити все, що захочу. Я можу знищити тебе. Я можу знищити твою роботу. Я можу знищити твоє життя".
Георгій зрозумів, що він був у пастці. Він був маріонеткою в її руках. Він був лише частиною її гри.
"Що ти хочеш, Віро?" – запитав він, і його голос був сповнений гніву.
"Я хочу, щоб ти повернувся до мене, – сказала вона, і її очі були сповнені бажання. – Я хочу, щоб ти був зі мною. Я хочу, щоб ти був щасливим зі мною. І якщо ти це зробиш, я зроблю все, щоб твоя робота була успішною. Я зроблю все, щоб твоє життя було ідеальним. Якщо ні... я зроблю все, щоб зруйнувати його".
Георгій подивився на неї, і в його очах була злість. Він зрозумів, що він не може дозволити їй виграти. Він повинен був захистити себе. Він повинен був захистити Емілію.