Розділ 8.3

Після розмови з Софією, Емілія відчула себе вільною. Вага, яку вона носила на своїх плечах, нарешті зникла. Вона не боялася, що її таємниця буде розкрита, адже вона вирішила розповісти її сама. Вона знала, що це буде нелегко, але вона також знала, що її кохання до Георгія було сильнішим за будь-який страх.
Вона зателефонувала Георгію, і її голос був сповнений рішучості. "Георгію, я маю тобі дещо сказати. Я чекаю тебе вдома. Це... це важливо".
Через півгодини він був уже біля її дверей. Її обличчя було блідим, але її очі були сповнені рішучості.
"Еміліє, що сталося? Ти в порядку?" – запитав він, і в його голосі була тривога.
"Я в порядку, – відповіла вона, і запросила його до вітальні. – Але... я маю тобі дещо розповісти. Це стосується... нас".
Вона зробила глибокий вдих. "Георгію, я знаю, хто за нами стежить. Це Софія. Моя подруга. Вона... вона шантажувала мене".
Обличчя Георгія спохмурніло. "Що? Як вона могла? Я не можу повірити".
"Я теж не могла повірити, – сказала Емілія, і її очі наповнилися сльозами. – Але це правда. Вона кохає тебе. І вона хотіла, щоб ти був з нею. Вона погрожувала мені. Вона... вона розкрила мій секрет".
Георгій замислився. "Який секрет? Ти можеш мені довіряти".
Емілія здригнулася, але її рішучість була сильнішою за страх. "Я... я на три роки старша, ніж кажу. Я змінила свій рік народження, щоб отримати ту роботу. Я... я була так налякана, що мене не візьмуть, що я не зможу досягти своєї мрії".
Вона чекала, що Георгій буде злитися, що він буде розчарований, що він буде її ненавидіти. Але замість цього він обережно взяв її за руки.
"Еміліє, – сказав він, і в його голосі було лише тепло. – Ти не повинна була боятися. Твій талант, твій розум, твоє серце – це все, що має значення. Твій вік... це лише цифра. Я тебе кохаю. І це не зміниться".
Сльози щастя потекли по щоках Емілії. Вона відчувала, як її серце тане. Вона зрозуміла, що вона не помилилася в ньому. Він був її захистом, її фортецею.
"Я... я думала, що ти будеш мене ненавидіти", – прошепотіла вона.
"Я ніколи не зможу тебе ненавидіти, – сказав він, обіймаючи її. – Я кохаю тебе. З першого поцілунку в темряві. І я не дозволю, щоб хтось нас розлучив. Навіть твоя подруга".
Емілія притулилася до нього, і її душа була сповнена спокою. Вона знала, що вони пройдуть через усе. Вони будуть разом. І їхня історія, яка почалася з поцілунку в темряві, тепер мала своє продовження у світлі дня.