Розділ 8.2

Слова Софії про шантаж несподівано спрацювали як холодний душ. Замість того, щоб впасти в паніку, Емілія відчула несподіване прозріння. Її страх, що тільки-но змусив її тремтіти, перетворився на зневагу. Вона зрозуміла, що Софія, засліплена своєю одержимістю, перейшла межу. Цей «шантаж» був таким жалюгідним, таким безглуздим, що він викликав у неї лише співчуття.
"Софіє, ти справді думаєш, що це мене зупинить?" – спокійно запитала Емілія, її голос був позбавлений будь-яких емоцій, що змусило Софію на мить замовкнути. – "Ти вважаєш, що твоя погроза розкрити мій вік може зруйнувати моє життя? Ти справді віриш, що це має значення для Георгія?"
По інший бік слухавки Софія замовкла, збентежена спокоєм Емілії. Вона очікувала істерики, сліз, благань.
"Так, – нарешті відповіла Софія, намагаючись повернути собі впевненість. – Він успішний бізнесмен, він не буде мати справу з брехухою!"
"Брехухою? – Емілія гірко посміхнулася. – Софіє, я не брехала. Я просто не казала всієї правди. Рік народження в моїх документах був змінений, щоб я могла отримати шанс, який мені був потрібен. Це було давно. І це не має жодного відношення до моїх почуттів до Георгія".
Емілія зрозуміла, що її страх був ірраціональним. Вона не могла дозволити, щоб цей незначний факт зруйнував її щастя. Вона знала, що Георгій, чоловік, якого вона покохала, був достатньо розумним, щоб зрозуміти її мотиви. Він цінував її за її талант, її розум, її душу, а не за її рік народження.
"Софіє, – продовжила Емілія, і в її голосі з'явилася рішучість. – Ти не розумієш. Твоя одержимість Георгієм – це не кохання. Це хвороба. Ти маніпулюєш людьми, ти брешеш, ти йдеш на підступні вчинки. Це не зробить тебе щасливою. Це зробить тебе самотньою".
Емілія згадала їхню дружбу, всі ті роки, коли вона довіряла Софії. Тепер вона бачила, що ця дружба була побудована на брехні. Софія завжди була поруч, але вона завжди була в тіні, спостерігаючи, заздрячи, мріючи про чуже щастя.
"Я знаю, що ти хочеш, – сказала Емілія. – Ти хочеш, щоб я пішла від нього, щоб ти могла зайняти моє місце. Але ти не можеш. Ти ніколи не будеш на моєму місці. Георгій тебе ніколи не кохатиме".
Емілія почула, як Софія ридає. Її слова були жорстокими, але правдивими. Вона не відчувала жалю, лише сум за втраченою дружбою.
"Я знаю, що робити, – сказала Емілія, і в її голосі була рішучість. – Я поговорю з Георгієм. Я розповім йому все. Я розповім йому про свій вік. Я розповім йому про тебе. Я розповім йому, що ти зробила".
Емілія поклала слухавку, її серце було сповнене рішучості. Вона більше не боялася. Вона була готова боротися за своє щастя. Вона знала, що Георгій буде її захищати та їхнє кохання буде сильнішим за будь-яку зраду.