Розділ 8.

Підозра Георгія щодо Софії, хоч і здавалася Емілії абсурдною, все ж не давала їй спокою. Вона знала свою подругу все життя. Софія була її найближчою людиною, її опорою, її сестрою, яку вона ніколи не мала. Але чи могла вона бути настільки сліпою?
Емілія вирішила діяти. Вона знала, що не зможе повернути спокій, поки не дізнається правди. Вона запросила Софію на каву, на їхнє улюблене місце, і під час розмови вирішила бути максимально обережною.
"Софіє, – почала вона, і її голос тремтів. – Я хочу поговорити з тобою про дещо. Про Георгія".
Софія посміхнулася, і її очі були сповнені зловтішності, але Емілія цього не помітила. "Що з ним? Ви разом? Я так і знала! Це було так очевидно!"
"Так, ми разом, – відповіла Емілія, і її серце почало битися швидше. – Але... у нас є проблеми. Нам погрожують. Хтось знає про нас усе. Про поцілунок у кінотеатрі. Про наші поїздки".
Софія зблідла. Її посмішка зникла з обличчя, а в її очах з'явився страх. "Що ти говориш? Хто це може бути?"
"Я не знаю, – прошепотіла Емілія. – Я думала, що це Віра. Але вона не могла знати про поцілунок. Ми нікому не говорили про це".
Софія зрозуміла, що її розкрито. Її обличчя стало білим, а руки затремтіли. Вона намагалася говорити, але її голос тремтів.
"Еміліє... я... я не знаю, про що ти говориш".
"Софіє, – сказала Емілія, дивлячись їй прямо в очі. – Скажи мені правду. Чи це ти?"
Софія здригнулася. Вона дивилася на свою подругу, і її очі були сповнені болю, зради, ненависті. Вона не могла більше приховувати свою сутність.
"Так, це я, – прошепотіла вона, і її голос був сповнений отрути. – Це я! Я це зробила. Я розбила твою машину. Я тобі телефонувала. Я тобі погрожувала. Я хотіла, щоб ти злякалася його, щоб ти від нього відвернулася. Тому що я кохаю його!"
Емілія відчула, як її світ руйнується. Її найкраща подруга... її сестра... її ворог. Вона не могла повірити в це.
"Софіє, як ти могла?" – запитала вона, і її очі наповнилися сльозами. – "Я тобі довіряла. Я тобі все розповідала. Я... я думала, що ти моя подруга".
"Я була твоєю подругою, – сказала Софія, і в її голосі був біль. – Я була поруч з тобою. Я тебе слухала. Я тобі допомагала. Але ти завжди отримувала все! Ти завжди була щасливою. Ти завжди була коханою. А я? А що було в мене? Я кохала його! Я бачила його першою! Але ти... ти завжди приходиш і забираєш все! Я не могла цього допустити. Я не могла дозволити, щоб він був щасливим з тобою!"
Емілія встала, її обличчя було мокрим від сліз. Вона дивилася на свою подругу, і в її очах не було ненависті, лише біль. Вона не могла повірити, що їхня дружба була такою фальшивою.
"Софіє, – сказала вона, і її голос був сповнений болю. – Ти знаєш, що я ніколи не хотіла нічого від тебе забирати. Я не знала, що ти його кохаєш. Ти мені нічого не казала. Ти... ти зрадила мене. І я не можу тобі цього пробачити".
Емілія розвернулася і пішла, залишаючи Софію одну, її обличчя було мокрим від сліз. Вона йшла, і її серце було розбите. Вона втратила свою найкращу подругу, але вона також зрозуміла, що вона сильніша, ніж вона думала. Вона була готова боротися за своє щастя!!!!Що буде далі? Як їй впоратися з цією зрадою? І як Емілії боротися за свою любов?