Розділ 6.

Ейфорія після пристрасної ночі йшла пліч-о-пліч з легким, але постійним неспокоєм. Емілія та Георгій зустрілися вранці в офісі, і їхня поведінка була незвичною. Погляди, що раніше були діловими, тепер були наповнені теплом та ніжністю, а випадкові дотики рук змушували серця обох шалено калатати. Вони намагалися поводитися професійно, але приховати свої почуття було вже неможливо.
Олег Петрович, помітивши їхній настрій, лише посміхався, розуміючи, що їхні стосунки перейшли на новий рівень. Він був радий, що його провідний архітектор нарешті знайшла своє щастя, адже Емілія, попри свою професійність, завжди здавалася йому трохи самотньою.
Все змінилося того вечора, коли в офісі з'явилася вона. Коли двері відчинилися, і на порозі постала жінка, яка, здавалося, зійшла з обкладинки модного журналу. Вона була високою, з довгим чорним волоссям і бездоганною фігурою. Її обличчя було наповнене впевненістю, а погляд – сповнений зарозумілості. Вона кинула погляд на Емілію, але не помітила її, і відразу ж звернулася до Георгія.
"Георгію, коханий! Я так рада тебе бачити!" – вигукнула вона, і її голос був сповнений палкості. – "Я так скучила за тобою. Ти навіть не телефонував мені".
Емілія відчула, як її серце завмирає. Її обличчя стало білим, а руки – холодними. Вона дивилася на цю жінку, і відчувала, як уся її ейфорія розвіюється. Вона ніколи не бачила Георгія таким, яким він був у цей момент – здивованим, збентеженим, але не відштовхуючим.
"Віро, що ти тут робиш?" – запитав він, і в його голосі не було радості, лише здивування.
"Як що? – засміялася вона, підходячи до нього. – Я прилетіла, щоб побачити тебе. До того ж, я чула, що ти працюєш над новим проєктом. Я маю допомогти тобі з його фінансуванням. Ти ж знаєш, що я найкраща в цьому".
Вона обійняла його за шию, і Емілія відчула, як у її серці з'являється біль. Вона дивилася на них, і її душа кричала. Хто ця жінка? Чому вона називає Георгія "коханим"? Чому вона поводить себе так впевнено?
Георгій, помітивши стан Емілії, обережно відсторонив Віру. "Віро, я маю дещо тобі сказати, – сказав він, дивлячись їй в очі. – Ми більше не разом. І я не хочу, щоб ти втручалася в мою роботу".
Але Віра не слухала. Вона знову поглянула на Емілію, і цього разу в її погляді було не зневага, а виклик. "Хто це?" – запитала вона, і її голос був сповнений сарказму. – "Твоя нова асистентка?"
Емілія хотіла відповісти, але її голос тремтів. Вона не могла сказати ані слова. Вона відчувала себе маленькою, нікчемною, негідною. Вона не могла зрівнятися з цією жінкою, яка була такою впевненою, такою сильною.
"Віро, досить, – сказав Георгій, і в його голосі з'явився гнів. – Емілія – мій провідний архітектор. І я прошу тебе залишити нас наодинці".
Віра засміялася. "О, тепер я зрозуміла. Ти мене кинув заради цієї... дівчинки?" – сказала вона, і її погляд був сповнений ненависті.
Емілія відчула, як її щоки палають від сорому. Вона не хотіла бути частиною цієї драми. Вона хотіла зникнути.
"Віро, будь ласка, йди, – сказав Георгій. – Я зателефоную тобі пізніше".
Віра, хоч і була розлюченою, все ж таки відступила. Вона кинула останній погляд на Емілію, сповнений ненависті, і вийшла з офісу.
Емілія, коли вона пішла, опустилася на стілець, її тіло тремтіло. Вона дивилася на Георгія, і в її очах було стільки болю, стільки нерозуміння. Її ейфорія зникла, а на її місце прийшла порожнеча.
"Еміліє, – сказав він, підходячи до неї. – Це Віра. Моя колишня. І я не знав, що вона приїде. Я не мав ніякого зв'язку з нею протягом довгого часу. Я тебе кохаю. І я не хочу, щоб вона зруйнувала наші стосунки".
Емілія дивилася на нього, і в її голові було одне питання: чи зможе вона довіряти йому, коли його минуле так неочікувано з'явилося на порозі їхнього майбутнього?