Розділ 5.1

Напруга після зустрічі з Дмитром не зникала, а лише посилювалася. Георгій став помітно холоднішим та більш стриманим, а Емілія, відчуваючи його зміну настрою, ще більше замикалася в собі, намагаючись не давати жодного приводу для ревнощів. Ситуацію ускладнювала корпоративна вечірка, присвячена успішному завершенню першого етапу проєкту. Емілія розуміла, що це буде не просто святкування, а справжнє випробування для її нервів.
Вона довго вагалася, що одягнути. Їй хотілося виглядати стримано, але водночас елегантно. Зрештою, її вибір зупинився на шовковій сукні смарагдового кольору. Вона облягала її ніжну фігуру, підкреслюючи витонченість, а колір ідеально пасував до її зелених очей. Довге сонячне волосся вона зібрала у високий, але вільний пучок, залишивши кілька локонів, що спадали на шию. Цей образ був одночасно вишуканим і природним, підкреслюючи її внутрішню красу.
Коли Емілія зайшла до зали ресторану, її поява викликала справжній фурор. Колеги, що звикли бачити її в діловому одязі, були вражені. Вона йшла залою, відчуваючи на собі погляди, але найбільше її цікавив один – погляд Георгія. Він стояв у колі ділових партнерів, тримаючи в руці келих шампанського, і, коли їхні очі зустрілися, вона побачила в його погляді і захоплення, і щось, що змусило її серце завмерти: змішані почуття ревнощів, бажання та власництва.
На її нещастя, вечірка виявилася не лише святковою, а й сповненою несподіванок. За якийсь час біля неї знову з’явився Дмитро. Він був упевнений у собі, а його усмішка випромінювала самовдоволення.
"Еміліє, ви сьогодні просто чарівна! – сказав він, підносячи до її губ келих шампанського. – Я так і знав, що ви не просто талановита, а ще й справжня муза. Дозвольте мені ще раз запросити вас на вечерю. У мене є для вас сюрприз".
Емілія відчула себе в пастці. Її намагання бути ввічливою, але водночас тримати дистанцію, не спрацьовували. Дмитро був наполегливим, його рука вже лягла на її поперек, і вона не знала, як його спекатися, не створюючи скандалу.
Раптом вона відчула, як сильна, впевнена рука лягла на її плече. Це був Георгій. Він підійшов до них, і його обличчя було абсолютно незворушним, але Емілія помітила, як його очі метають блискавки.
"Дмитре, – звернувся він до художника, і його голос був низьким, але небезпечним. – Я сподіваюся, ви не забули, що Емілія – мій провідний архітектор, і її час зараз дуже цінний. Ми повинні обговорити деякі деталі нашого проєкту".
Він подивився на Дмитра таким поглядом, що той одразу зрозумів: йому краще відступити. Дмитро, хоч і був самовпевненим, не був дурнем і відчував, що ця ситуація може обернутися проти нього.
"Звісно, Георгію, – сказав він, відступаючи на крок. – Але я не забуду про наше знайомство, Еміліє".
Коли Дмитро зник у натовпі, Георгій обережно взяв Емілію за руку. "Ходімо, – сказав він, і його голос знову став м'яким. – Нам справді потрібно поговорити".
Він відвів її до тихого куточка, де вони могли поговорити наодинці. У цей момент Емілія остаточно зрозуміла, що її захисна стіна була зруйнована. Він не просто був діловим партнером. Він був чоловіком, який захищав її від чужих залицянь. Він був її загадкою. І ця загадка тепер стояла поруч, тримаючи її за руку, і це було найприємнішим почуттям на світі.
Що ж скаже Георгій Емілії наодинці? І чи зможе Емілія нарешті зізнатися собі в почуттях, які вона так старанно приховувала?